Все частіше чую неприємні історії з реального життя киян при зіткненні або спілкуванні з переселенцями з Донбасу. У мене в минулому році був випадок, коли в супермаркеті мене сильно штовхнула жінка похилого віку, у мене на сумці висіла жовто-Блакитна стрічка і бачила її спотворене від ненависті обличчя. У відділі маркету вона почала обзиватися, але я людина з жорстким характером. Я їй сказала, що відправлю її назад на Батьківщину, вона побігла за якимось чоловіком і привела його, але той зрозумів, що я не жартую і швидко повів злісну тітку.

Відразу скажу, що я знаю людей, які родом з Донбасу, але вони всім серцем за Україну! Ці люди приходили в госпіталь і допомагали пораненим, але таких історій на жаль мало. В основному один негатив.

Сьогодні мені розповіли, як в київській школі діти переселенці тиснуть на україномовними дітей, обзивають і принижують. У мене питання до батьків і взагалі до співгромадян, а чому Ви дозволяєте подібне? ? ? Їм не подобається українська мова і все українське, нехай забираються звідси, можемо допомогти їм відправитися назад! Треба припиняти це на корені, вони дочекаються, що у кого-то увірветься терпець! Ти подивися, "господарі" приїхали, ніхто їм нічого не винен! Ми живемо на своїй рідній землі і буде так як ми хочемо, а не вони!

Мені в салоні одна біженка тільки почала говорити, що щось негативне, але швидко замовкла, я не потерплю і не дозволю публічно гадити на Україну! Не можна бути байдужими, занадто дорогою ціною ми відриваємося від совка, назад шляху немає, так що нехай або мовчать або прибираються!.

Хами завжди хорти до моменту, поки з ними не поговорити жорстко! Не проходьте мимо і не мовчіть, нас більше!.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторського.

Приєднуйтесь до групи "Обозреватель Блоги" на Facebook, слідкуйте за оновленнями!.