Довелось мені недавно побувати на одному психологічному заході. Все б нічого, тільки в роботі з дитячими его-станами кожен раз, коли виникала необхідність нагадати дорослим людям про їх щасливе дитинство, для "створення атмосфери" використовувалися радянські мультики, радянські пісеньки, радянські смисли. Дорослі разом зі своїми дітьми співають і танцюють, займаються психологічними практиками і відпочивають, - пише Лариса Волошина для День. - Прекрасні практики, налагодження батьківсько-дитячих взаємин за допомогою спільного досвіду, представленого в ігровій формі. Але! Двадцять три роки незалежності, три роки війни, окуповані території, десятки тисяч загиблих, мільйони знедолених, а всюдисущі пішоходи все так же біжать по калюжах, білогривий конячки летять-летять в хмари, і нічого їм не робиться. Життя окремо, а "життєстверджуючі смисли" окремо. Дивно? нітрохи.
Дитяче від дорослого відрізняється вже тим, що воно чарівне. Так, дорослі теж вірять в чудеса, плюють через плече і ворожать на судженого. Але тільки дитина живе в чарівному світі, де все має особливе містичне значення. Чудовисько під ліжком, татко - герой, матуся - принцеса, старий комод, в якому вночі хтось з'являється і мультики, які - о диво! - показують по телевізору, коли ти про них навіть не сподівався, але дуже хотів побачити. Для дитини все важливо. Тому що все містично і все не просто так. І ось, в це его-стан вриваються радянські ритми, радянські смисли. "Які ж ми все-таки однакові!", "Як це зближує нас! Ви тільки подивіться".
Радянське стає точкою входу в безтурботний дитячий світ. Туди ж в радянські смисли слідом за дорослими людьми, які прийшли пережити психологічні практики, спрямовуються вже реальні українські діти. Спільний досвід, пережитий батьками і дітьми на психологічному тренінгу, і спільний радянський досвід, підкріплений психологічними практиками, - це не одне і теж. За країні курсую виставки і конференції, майстер-класи та містерії, які створюють дуже небезпечну в сьогоднішніх умовах реальність.
І тут виникає справедливе запитання: "А що ж робити? Заборонити?". Ну навіщо ж так відразу. Ви ніколи не замислювалися, куди поділися ті численні дитячі програми, радіопередачі, телепроекти, де діти створювали продукт для дітей? Чому на українському телебаченні, що буяє зарубіжними, в тому числі і російськими мультиками, немає дитячих шоу типу "Вулиці Сезам", або "Телепузиків"? Мова зараз про програми, де діти вигадують і співають нові пісеньки, розповідають історії. Куди поділися дитячі загальнодержавні видання, які друкують дитячі вірші й оповідання? Чому українська дитина не має свого культурного простору? Чому шкільні лінійки по всій країні до сих пір включають в свою програму радянські марші і вальси?.
Всі ці питання аж ніяк не риторичні. вони стратегічні. Від відповіді на них буде залежати наше з вами майбутнє, майбутнє наших дітей. Від того, чи зможе українська дитина комфортно облаштуватися в українському дитячому просторі, залежить, чи буде у нас всіх майбутнє. Дуже повчальна історія. Зовсім дитяча і казкова.
Про чудовисько, яке приманює дітей печеньки для того, щоб зжерти їх. Вийти з пастки ми можемо тільки рухаючись по хлібним крихтам українських смислів. А поки. Курсують по країні шапіто під радянські ритми заганяють вже наших дітей назад в радянський пекло.
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторського.
Приєднуйтесь до груп "Обозреватель Блоги" на Facebook і VKontakte, слідкуйте за оновленнями!.