фото з Обозреватель
Бачив в автобусі, що повертається з курортного берегу Криму, обгорілого хлопчика років 10. По всьому тілу - на плечі, на спині, на руках, на колінах, навіть на обличі і вухах обпіки, дуже небезпечні. Він явно був з температурою, засинав, марив.
Але це ще не саме страшне.
Він їхав з мамкою. Мамка із ним сварилася. Вона не помічала опіків, вона думала лише про те, як вчасно встигти в аеропорт, і як син заважає їй, відволікає від важливої справи - регулярного запитування водія, чи скоро він дістанеться аеропорту.
Серце моє не витримало, я порадив їй мерщій в лікарню, але вона подивилась на мене, як на ще одну перепону. Мої слова про те, що дитина у дуже поганому стані, вона просто не зрозуміла.
Аеропорт у нас працює лише в одному напрямку - це Москва. Туристи теж зрозуміло звідки.
Вони говорили на нечутому мною, незвичному вуху нарєчії - якась дуже різка вимова, кожен звук промовляється так, як пишеться в російській граматиці. Навіть не уявляю, який це субетнос, але кримське сонце їм явно смертельне.
І хоч я ненавиджу окупантів, все ж нескоро забуду того росіянського хлопчика.
Реклама
Бо так і бачу, як він летить літаком та повільно конає, а ніхто цього не помічає.
Щось у цьому є символічно-погане. Тоскне, морочне, темне. Воно уособлюється в тупій нахабній мамашці, яка класно загорєла в оджатому Кримі. І заодне спалила свою дитину.
Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.
Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!