VOX POPULI. З підслуханого на базарі (на Івана Кудрі), тітка в м'ясній ятці:
- А... Та хай уже, беріть по шістдесят - СЬОДНЯ БЕЗВІЗ! ..
(Мовляв, один тому час, що й батько в плахті! .. ) Я спершу, разом з усіма, засміялась, а потім якось знову на схлип пробило - нутряний, задавнений...
Я ж іще пам'ятаю ті часи, коли всі ми були "невиїздні" - за винятком мізерного, в межах статпохибки, відсотка причетних до колоніальної адміністрації, та ще, єдиною помітною групою - євреїв: їх випускали "в один кінець", під приводом "воссоединения семей", і це вважалось великою перемогою єврейського руху (і ненависної тоді Кремлю "держави Ізраїль"! ). Популярним був цинічний жарт: "Еврей не роскошь, а средство передвижения" (змішані сім'ї також випускали). Серед київської інтеліґенції кружляв "дисидентський" віршик, приписуваний Миколі Лукашу:
Ой якщо ти поц-аїд - Їдь відразу в Порт-Саїд, А якщо ти дурень-гой - Їдь відразу в Уренгой.
(Уренгой - Помари - Ужгород - погугліть, хто не в курсі: так починалась "газова імперія", і в ту тьмуторокань справді їхали - не тільки на заробітки, а й пересидіти "щербицькі" хвилі політрепресій також: більше в СРСР втікати було нікуди... ) А в тітки цієї, що торгує салом, пам'ять може бути ще глибша, і ще травматичніша: про те, як її батьки й діди, ув'язнені на колгоспних плантаціях, аж до 1970-х рр. жили БЕЗ ПАСПОРТА взагалі - і не могли ані на день відлучитися з своєї "тюрми без ґрат": ані переночувати в готелі, ані взяти квиток на літак, навіть якби треба було провідати хворого сина в Уренгої...
Тітка вам цього не розкаже.
Але знижку сьогодні на свого кабанчика вона великодушно робить: хай уже, на те Бог свято дав...
Мій народ виходить із рабства. От і все.
І по реакції на цей факт дуже чітко видно - хто "за Україну, за її волю", а хто "з вертухаїв".
Шануймося. Бо ми того варті)).
Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.
Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!