У кого є пільга пенсіонера, ветерана, чорнобильця та ін. категорій населення – мати прі собі посвідчення. Всім іншим й гостям суботника – пластиковій безконтактній «жетон» за 8,00 грн. , що гарантує вхід у метро, а також й вихід.
Подробиці – у відповідному розпорядженні Київської міської державної адміністрації. Вивчайте уважно: там є все, що треба, не тільки про метро, - хіба що не вказані зупинки на вимогу. Але над цім недоліком вже працюють і збирають підписи під петицією… З того часу, як мер нашої столиці – вічно старовинного, але ще деінде трохи забацаного міста Київ-Герой – Віталій Кличко (теж, між іншим, Боксер-Герой України – і не за версією якоїсь WBC, WC чи МЖ, а згідно з Указом! ) пересів із крісла мера на велосипед, з якого згодом впав и повернувся до кабінету мера вже пішки,
- з того самого часу колесо транспортної історії Києва покотилось в інший бік, тобто кудись.
И котилося б собі то колесо аж до Житомира, але вчасно (десь у лютому 17-го року) зупинилося на Шулявському мості, який лише тоді зізнався, що втомився, як собака. І аж заговорив тією «собачою мовою», - а до того руйнувався мовчки і сам по собі. Проте головне, що міст зізнався про свою хворобу не якомусь там лікарю чи доктору, а самому Віталію:
«Я устал от времени! – скиглив Міст Шулявський. – А меня аварийным инвалидом не признают! .. хнык… а я ж важнейший объект инфраструктуры города! .. хнык-хнык».
Але це життя, а життя – це не путівник по Лаврі чи Андріївському увозу. Бува, що й не кожну живу людину визнають інвалідом, навіть якщо вона вже мертва, й та пільга їй вже до дупи, як то кажуть (вибачаємось за вислів, прийміть наші співчуття).
Правда, кажуть, що Віталій передав це шулявське скиглення найближчому до себе доктору – брату Володимирові. Але тут раптом і з’ясувалось, що Doctor Володимир Steel Hammer Кличко – це, скоріш за все, більше костоправ, ніж мостоправ. Хоча про це й попереджали кожного разу, як Doctor Steel Нammer з’являвся перед широким загалом,
- навіть до «русского витязя Поветкина» це дійшло (правда, вже наприкінці 12-раундової операції, але він залишився живим).
Так ось, після того
ДТП із велосипедом Віталій Mmer Кличко прозрів, і його увага й симпатії до громадського транспорту зросли. Але контужена бруківкою голова йому заважала: одного (і останнього) разу Віталій не зміг знайти двері до салону громадського тролейбуса. Завдяки чому спустився до столичного метрополітену, заплатив один жетон, але примудрився пошкодити відразу три турнікета і один потяг, - чім налякав весь підземний табір вагітних циганських дівчат, жінок і бабусь.
Ці бідолашні, нажахані роми й ромки зникли десь у тунелі і, назавжди, здавалося, - аж до червня цього вже року, коли їх нарешті знайшли у Голосіївському парку Києва у брудних наметах.
Борг перед ушкодженим метро Віталій повертати, звісно, не поспішав (за ромів і поготів нема чого згадувати в цьому контексті, це взагалі не його електорат) – але йому нагадали. І рахунок «викотили» - десь 2 мільярда грн. И платити треба, бо, по-перше – суди програли й прогавили, по-друге – Павло Фукс вже замахався чекати ті гроші (а Фукс – це дуже непростий російсько-українській підприємець). Нарешті: цей Фукс, як хтось стверджує, - це друг самого Віталія Кличко й – головне! – друзів самого Президента Держави.
Зайве, мабуть, пояснювати: якщо мер Віталій боржок за метро не поверне, то закопають того Віталія на самому дні станції метро «Печерська». І метро зачиниться назавжди: щоб ані Мухтар, ані Рекс, ані будь-який поліцейській пес не запідозрив нічого зайвого. А то ще підірветься у темряві на розтяжці системи РГД-5.
Становище Віталія жахливе, проте не безнадійне. Тому він і звернувся нещодавно до кращих представників київської громади: любі друзі, а що робити?