Как осуществить идеал, который сегодня выглядит недостижимым? Ключевым является осознание себя гражданами Украины и объединение ради свободы, которая и есть национальной идеей украинцев.

Об этом в своей авторской колонке на НВ рассуждает Евгений Захаров - правозащитник, директор Харьковской правозащитной группы.

*** Україна — вільна, незалежна, демократична, правова держава, в якій хочеться насолоджуватися життям. Здійснена свобода у всіх її іпостасях — політична, економічна, духовна, приватного життя. Плюралістична політична система забезпечує вільну конкуренцію ідей та оновлення влади на основі прозорих та справедливих виборів. Користується авторитетом та повагою незалежний справедливий суд. Розвинений бізнес — великий, середній і малий — працює в умовах реального ринку, що суттєво зменшило корупцію та створило зростаючу економіку.

Економічний рівень країни дозволяє забезпечити достойне життя соціально слабким. Розвиток медицини, освіти, науки, культури та мистецтва є головними пріоритетами держави, при цьому обороноздатність забезпечується на належному рівні. У вишах запроваджена академічна свобода. Українська мова утвердилася як державна в усіх галузях державного управління.

Водночас держава не втручається у приватний сектор у питаннях мови, освіти та культури. Підтримується різноманітність, мультикультурність та поліконфесійність, розвиток етнічних, мовних та релігійних меншин. Українці позбавилися відчуття себе як народу-жертви тоталітарних режимів у ХХ столітті, засудили тодішні тоталітарні ідеології та практики й водночас усвідомили власні помилки і злочини й вибачилися перед постраждалими.

Як здійснити цей ідеал, який сьогодні виглядає недосяжним? Головним для цього є усвідомлення себе громадянами України і об'єднання заради свободи, яка і є національною ідеєю українців. «Вірус непокори», бажання вільно розпоряджатися власною долею є однією з визначальних рис українців. Цей «вірус» підіймав на повстання в сталінському ГУЛАЗі (саме українці були душею, організаторами та керманичами Норильського, Кенгірського та інших повстань), надихав шістдесятників, які за право називати речі своїми іменами пішли в табори. Саме він, зрештою, вивів людей на Майдани восени 2004 та 2013 й підняв добровольців та волонтерів на захист від російської агресії в 2014.

Ухвалення нової Конституції із засадничою цінністю свободи народу має стати фундаментом для всіх перетворень. Функціонування повноцінного ринку землі та сприяння розвитку IT- та інших технологій, зокрема, створення чогось на кшталт української Кремнієвої долини, має викликати прискорений розвиток економіки. Треба припинити незаконні дії СБУ та НАБУ, які тільки розоряють бізнес. Необхідна справжня, а не позірна, реформа суду та правоохоронних органів… Але усе це можливе тільки за умови подолання старих радянських практик.

Хай би про що ми говорили — про реформу поліції чи прокуратури, катування в СБУ чи боротьбу з корупцією, повернення боргів працівникам державних підприємств чи ставлення до переселенців й мешканців окупованих територій — ми завжди відповідаємо на запитання: чи поважає держава свободу людини та чи спрямована вона на припинення чи бодай пом'якшення людських страждань, або, навпаки, є до них байдужою? Це запитання, як лакмусовий папірець, відділяє тренд на повагу до європейських цінностей від консервативного тренду на збереження радянських рудиментів.

Перемога у війні з Росією також безпосередньо залежить від того, який тренд переможе. Україна здатна конкурувати зі значно більшою авторитарною та патерналістською Росією, тільки коли сама зміниться. А відійшли ми від Росії ще недалеко й постійно задкуємо. Усвідомлення цього конфлікту трендів і відмова від рішень радянського штибу мають убезпечити нас від поразки.

А для цього необхідна глибока декомунізація, однієї відмови від символів замало. Комунізм знищив приватну власність, фундаментальні свободи, породив патерналізм, колективізм та ідею злиття націй. Відповідно, основними завданнями декомунізації є повернення людям індивідуалізму, почуття власника, національної самобутності, реальних, а не тільки на папері, свобод думки, слова, зібрань, асоціацій та інших; а також відмова від патерналістських очікувань.

Також треба вилікувати наші старі хвороби:

політики керуються доцільністю й нехтують правом, намагаються керувати судами, а у багатьох людей зберігається хибне уявлення, що складні проблеми мають простий розв'язок — за допомогою сили і примусу.

Позбутися радянського посагу неможливо без визнання дій комуністичного режиму злочином, яке має бути здійснене на правовому рівні. Це є моральним обов'язком нації перед загиблими, це необхідно для утвердження історичної справедливості, зміцнення імунної системи українського народу проти політичних репресій, насильства, невиправданого державного примусу.