Протягом останніх кількох тижнів у соціальних мережах гостро обговорювали одну зі статей, яка була розміщена на офіційному сайті Почаївської лаври. Ця лавра знаходиться у Тернопільській області. Стаття на сайті має антисемітський та ксенофобський характер. Наприклад, цитую: «Поэтому и хлынули к нам на Православную Русь разные лживые проповедники: сектанты, протестанты, католики»  або «70% мировых богатств находится в руках примерно 200 человек, и эти люди в основном еврейской нации. Это те, чьи предки когда-то распяли Христа, не признали его за Мессию. Они ожидают своего мессию-правителя и господина над всем миром. Он будет тот, кого Церковь называет антихристом. Евреи готовят его пришествие и план А. Даллеса только часть ихнего грандиозного и зловещего плана».

Представники Почаївськой лаври відмовились коментувати власну статтю на офіційному сайті, а протягом наступних кількох днів ігнорували дзвінки з Громадського радіо.

- «Не знаємо. Треба розібратись», -  заявили представники Почаївської лаври.

Я надіслав паперовий лист із запитом щодо статті на пошту Почаївської лаври. У прес-службі Української православної церкви Київського патріархату повідомили, що не відповідають за статті, які Почаївська лавра розміщує на власному сайті. Я також звернувся до відділку поліції Тернопільської області щодо можливих заяв стосовно статті.

У прес-службі поліції Тернопільської області також розповіли, що згідно зі 161-ою статтею Кримінального кодексу України порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії карається законом штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Колись Міністерство інформаційної політики закликало заборонити відповідні сайти, адже в нас заборонені сайти з порнографією чи закликами до расизму. На жаль, в Україні немає відповідного державного органу, який би займався цими питаннями. До 2010 року у нас було Міністерство в справах національностей та релігій, потім було переформовано у комітет.

У їхні функції також входило відстежувати заклики до міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі. Вони ж мали порушувати питання перед прокуратурою. У 2010 році цей комітет був скасований, і його функції передані Міністерству культури України. У відділі цим займалось від 2 до 5 людей. В масштабах держави цього абсолютно недостатньо. Зараз Україну критикують за те, що такий орган не відновлений. Нам потрібен орган, який міг би відслідковувати всі подібні історії».

Громадьске