У ніч із 15 на 16 грудня військова техніка оточила урядові будівлі у лівійській столиці — місті Тріполі. На перший погляд, події були схожі на військовий переворот, який міг загрожувати перехідному уряду національної єдності.. Втім, згодом ситуація прояснилася. Зараз вона виглядає не такою небезпечною для стабільності уряду, але водночас яскраво ілюструє хаос, у якому перебуває Лівія..

pic. twitter. com/0o6z28l9CL.

(@ObservatoryLY) December 15, 2021.

Відповідальність за нічні події у столиці несуть кілька впливових збройних формувань з тих, що контролюють Тріполі та його передмістя. Їхні керівники вдалися до демонстрації сили у відповідь на кадрові рішення уряду про призначення військового командування в місті — відставка генерала Абдульбасита Марвана з посади керівника столичного військового округу викликала невдоволення. Вони побачили в цьому ознаки тиску з боку уряду, що спирається на інші озброєні формування.

pic. twitter. com/unZcjjTUvT.

(@ObservatoryLY) December 15, 2021.

Хоча техніка та військові залишаються біля урядових будівель, ситуація відносно стабільна. І поки що обійшлося без збройних зіткнень між різними угрупованнями. Хоча як сам конфлікт між ними, так і потенційне розгортання повноцінних бойових дій у місті не є чимось несподіваним.. На початку вересня 2018-го події у Тріполі вже розвивалися за таким сценарієм, коли місцеві формування сперечалися через вплив та доступ до джерел доходів..

За три роки ситуація на заході Лівії не дуже змінилася. Одне організоване за міжнародної підтримки уряд змінило інше, — на місце уряду національної згоди у березні 2021 року прийшов уряд національної єдності.. Але реальна влада навколо Тріполі знаходиться в руках різних озброєних формувань. Вони здатні об'єднати зусилля лише перед реальною загрозою: саме її в 2019–2020 рр.. представляли сили фельдмаршала Халіфи Хафтара, який контролює схід держави та намагається захопити лівійську столицю. Втім, коли його наступ відбили, розбіжності між різними польовими командирами та бригадами знову виходять на перший план.

Нинішнє загострення конфлікту є особливо недоречним для прихильників мирного процесу.. Адже, згідно з досягнутими у жовтні минулого року домовленостями, вже 24 грудня мають відбутися загальнонаціональні президентські вибори.. Вони покликані закласти основу для повернення стабільного миру в державу, яка вже понад десять років перебуває у стані практично безперервної громадянської війни..

Ситуація ускладнюється активним залученням до громадянського конфлікту зовнішніх гравців. Після перемоги над радикальними ісламістами, які були окремою стороною конфлікту, у Лівії сформувалися два центри сили. Міжнародно визнаний уряд національної згоди у Тріполі підтримували більшість європейських держав та Туреччина. Саме турецька військова допомога у 2020 році допомогла відбити атаки Лівійської національної армії Хафтара.. Сам Хафтар діяв від імені так званого тобруцького уряду. Його підтримували ОАЕ, Єгипет і РФ - на його боці воювали російські найманці з ПВК Вагнера. Власне, ця підтримка не зникла і сьогодні. Крім того, Хафтар мав довіру Франції, яка у лівійських справах займає двозначну позицію.

Таким чином Лівія стала полем бою для різних геополітичних гравців.. Але провал наступу Хафтара на Тріполі та стабілізація лінії фронту забезпечили статус-кво, який неможливо було змінити силовим шляхом без прямого зіткнення цих акторів.. Крихкий баланс сил створив умови для пошуку іншого виходу з глухого кута — за рахунок політичних домовленостей. Саме звідси виникла ідея президентських виборів 24 грудня.

Для їхнього забезпечення вдалося досягти компромісного рішення про створення перехідного уряду. У березні 2021 року було сформовано уряд національної єдності на чолі з Абдульхамідом Дбейбою. Він мав представляти інтереси всіх лівійців, нарешті примирити Тріполі та Тобрук та належним чином організувати виборчий процес..

Втім, події наступних місяців показали, що виконати це завдання неможливо. Формально уряд Дбейби визнали як ключові сили лівійського політикуму, так і зовнішні гравці. Але на практиці країна залишається розділеною, а центральна влада не має реальних повноважень. Захід та Схід держави все ще не досягли компромісів та згоди — зокрема у питаннях організації виборів та затвердження виборчого законодавства.

Не лише юридичні аспекти, а й практична можливість провести вибори залишається примарною. Територію Лівії контролюють різноманітні озброєні угруповання, які підпорядковуються інтересам або окремих політиків, або взагалі керівників племен. З держави досі не виведено іноземних найманців. Все це унеможливлює гарантування вільного та безпечного голосування.. Вибори «під прицілом» польових командирів навряд чи будуть легітимними.

Вже зараз можна говорити про провал їх організації. За тиждень до запланованого терміну виборча комісія все ще не може сформувати фінальний перелік допущених кандидатів. Хоча сама можливість битися за крісло президента викликала ажіотаж, адже близько 100 людей зголосилися взяти участь у перегонах.. Звичайно, за таких умов маловідомі діячі вже фактично позбавлені можливості проводити агітаційну кампанію..

Справа ускладнюється участю у виборах важкоатлетів лівійської політики, які мають дуже контроверсійну репутацію. Фельдмаршал Хафтар все ще сподівається об'єднати державу під своїм керівництвом. Якщо не військовим, то політичним шляхом. Він досить популярний на заході Лівії, але вкрай токсичний для сходу держави. Ще один кандидат із заплямованою репутацією — Саїф Каддафі. Син убитого 2011 року лівійського диктатора може викликати у частини електорату ностальгію за мирними часами. Але його звинувачують у воєнних злочинах. Обидва діячі ніяк не асоціюються з демократичними цінностями та свободами.

Не допомагає деескалації напруги та рішення Абдульхаміда Дбейби битися за посаду президента. Раніше він заявляв, що не балотуватиметься, але тепер змінив своє рішення. Це кидає тінь на уряд національної єдності, створений виключно для належної організації виборів та передачі влади переможцю. Тепер опоненти мають підстави звинувачувати його в роботі на одного з кандидатів.

ЗМІ повідомляють, що саме Дбейба зараз є фаворитом перегонів. Але рейтинги не мають значення. Очевидно, що Хафтар у жодному разі не визнає своєї поразки. Як і його опоненти не визнають його перемогу. Антагонізм між сторонами конфлікту залишає мало шансів на нормалізацію політичного процесу навіть у разі проведення виборів.

Міжнародна спільнота намагається зберегти надію на світ. У Тріполі активно працює новопризначений спецпредставник генерального секретаря ООН у Лівії Стефані Вільямс. Втім ситуація навколо запланованих на 24 грудня виборів створює складну дилему, з якої неможливо вийти без втрат.

Об'єктивно Лівія не готова до проведення голосування. Але його відстрочка означатиме визнання неможливості ООН виконати свої функції із забезпечення мирного процесу. Чергова поразка підриває репутацію організації, граючи на руку деструктивним елементам системи міжнародних відносин, які хочуть забезпечити свої інтереси у Північній Африці. Не випадково міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров уже заявив, що не бачить особливих проблем у перенесенні виборів, хоч і сподівається, що вони відбудуться за встановленим графіком. Росія може скористатися ситуацією для посилення свого впливу у регіоні.

Водночас проведення голосування без дотримання належних процедур та визнання його результатів також не сприятимуть стабілізації Лівії. Легітимність переможця в таких умовах заперечуватиметься, і загострення протистояння призведе лише до нової ескалації..

Остання перспектива лякає Європу. Йдеться не лише про турботу про добробут лівійців, що базується на моральному обов'язку принести мир у зруйновану війною державу. В її основі лежить раціональна оцінка викликів, що загрожують південним кордонам ЄС. Ключовою з них є міграційна проблема, для вирішення якої стабілізація ситуації в Лівії має вкрай важливе значення.. Ця держава є як джерелом нелегальної міграції, так і транзитним пунктом для мігрантів, що прямують на північ з багатьох країн африканського континенту.

Для протидії цій загрозі Європі потрібна мирна, стабільна Лівія. Яка не лише забезпечить належні умови життя власним громадянам, а й контролюватиме транзитний міграційний потік.. Цікаво, що останню функцію може виконувати і цілком недемократичний уряд. Це відкриває додаткові перспективи діячам на кшталт Хафтара, які намагаються довести європейцям ефективність своєї «влади сильної руки».

Втім, на сьогоднішній день перспективи об'єднання Лівії під єдиним керівництвом як демократичним, так і диктаторським залишаються примарними.. Швидше, держава чекає або на новий виток конфлікту, або затягування млявого мирного процесу без реальних перспектив. В обох випадках це означає занепад для простих лівійців та стабільне загострення міграційної проблеми для ЄС. У свою чергу, необхідність реагувати на цю загрозу відволікатиме увагу міжнародної спільноти, що грає на руку геополітичним опонентам Європи.

Більше статей Микола Замікули читайте за посиланням.