Ухвалений у 2017 році закон про освіту, який встановив вимоги щодо рівня зарплат педагогічних працівників, виконати неможливо. Такого висновку дійшли експерти шведсько-українського проекту "

Оцінивши бюджетні наслідки впровадження вимог закону про освіту, експерти заявили про "

Якщо замість поточних вимог Україна запровадить перехідні вимоги (розділ 12 закону про освіту), додаткові витрати на бюджет становлять 86 мільярдів гривень щорічно (в умовах 2023 року). За виконання постійних вимог (ст. 61 закону про освіту) додаткові щорічні витрати становитимуть 225 мільярдів гривень. Очевидно, що це не є фінансово можливим"

"

Як зазначають експерти проекту, щоб вирішити цю проблему, уряд України має кілька варіантів рішень.. Однак, на жаль, жодна з них не є політично легкою..

Експерти пропонують п'ять варіантів виходу із ситуації:.

Відмовитися від вимог, викладених у ст.. 61 та в главі 12 закону про освіту.

Цей дуже радикальний варіант політики міг би вирішити юридичну проблему, проте очікується масової протидії з боку широкої освітньої спільноти, особливо вчителів. Справді, вже понад 5 років, з моменту прийняття чинного закону про освіту, вони очікують на суттєве підвищення зарплати, можливо не відразу, але хоча б деякими послідовними кроками. Це означає, що цей варіант політики можна розглядати лише з публічною заявою про іншу вимогу щодо мінімальної зарплати вчителів, яку легше виконати в поточних фінансових умовах, менш амбітна, але водночас більш реалістична. Перший крок до реалізації нових можливих вимог слід зробити негайно, щоб переконати освітню спільноту, що Уряд серйозно ставиться до своїх зобов'язань щодо підвищення зарплат вчителів.

Реформувати систему оплати праці вчителів, щоб основна заробітна плата стала домінуючою частиною повної заробітної плати.

Наразі посадовий оклад у середньому становить лише близько 58% від повної зарплати вчителя. Таким чином, значне підвищення посадового окладу призводить до значного підвищення загальної заробітної плати.. Якщо реформа оплати праці вчителів призведе до скасування більшості підвищень, надбавок та доплат, оклад стане значно більшою частиною загальної заробітної плати, а отже, бюджетні наслідки впровадження вимог закону про освіту буде зменшено.

Збільшити тижневе навчальне навантаження вчителів, щоб зменшити необхідну кількість ставок.

Стандартне тижневе навантаження українських вчителів у 18 уроків на тиждень, досить низьке за європейськими мірками (у Польщі, найближчого сусіда України, також таке низьке тижневе навантаження вчителів, але це є винятком). Збільшення навантаження на вчителів означало б, що менше учительських ставок буде зайнято в середній освіті, а отже, бюджетні витрати на підвищення середньої зарплати вчителів буде зменшено. Негативним наслідком цього варіанта політики є необхідність скорочення багатьох учителів.

Здійснити значну консолідацію класів у середній освіті, щоб збільшити співвідношення учнів на одного вчителя.

Сьогодні в українській середній освіті співвідношення кількості учнів на вчителі відносно низьке за європейськими стандартами, що означає, що працевлаштовані вчителі використовуються досить неефективно. Основними причинами цього є велика кількість малих сільських шкіл та нижча середня наповнюваність класів у старших класах середньої школи (10 та 11 класи, коли деякі учні залишають середню школу для здобуття професійної освіти, але класи не реорганізуються). Процес децентралізації призвів до певних покращень у цій сфері, але вони недостатні. Серед можливих сильніших заходів можна назвати обмеження шкіл-філій початкових класів, дистанційне навчання для індивідуального навчання (коли кількість учнів у класі менша за 5) або примусову реструктуризацію класів після 9 класу (через введення мінімального розміру старших класів). Подібно до попереднього варіанту політики, цей варіант також призведе до скорочення багатьох вчителів.

Збільшити асигнування на освітню субвенцію з державного бюджету.

Збільшення загальних асигнувань на заробітну плату педагогічних працівників загальноосвітніх шкіл за рахунок освітньої субвенції може бути важким варіантом для державного бюджету, але в деяких умовах може бути необхідним. Водночас жодна країна регіону за короткий час не подвоїла національне фінансування освіти.. Це означає, що рівень збільшення асигнувань за цим варіантом політики необхідно оцінювати в контексті фіскальної ситуації. Корисними міжнародними порівняльними показниками для цього варіанта політики є витрати на освіту, виражені як частка ВВП та частка всіх державних витрат.

Нагадаємо, свого часу скарги українських вчителів до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі щодо порушення Україною статті 57 закону про освіту стали однією з наймасовіших категорій справ у ЄСПЛ. Скарги стосувалися невиплат вчителям надбавок, передбачених законом.

Стаття 57 закону " Передбачалася щорічна грошова винагорода за хорошу працю у розмірі окладу, доплата за вислугу років (10-20% від ставки щомісяця) та виплата допомоги на оздоровлення (у розмірі місячного окладу).

Першу скаргу на невиконання цієї статті закону було подано до Європейського суду у 2005 році..

Львівська вчителька Христина Кріль стала першою серед 62 освітян Львівщини, які звернулися до Європейського суду, оскільки районними відділами освіти не виконувались судові рішення місцевих судів щодо виплат їм заборгованостей.

Після того, як Суд виніс перше рішення на користь скаржниці – з виплатою їй належної компенсації, до ЄСПЛ полетіли скарги спочатку десятків учителів Львівщини, а надалі кількох сотень учителів різних регіонів України.

Держава усвідомила, що закон доведеться виконувати. Але оскільки стаття 57 не працювала в Україні масово, вирішення цієї проблеми стало справжнім викликом, у тому числі з фінансового боку, для тодішньої влади України..