Саме прем'єр-міністр та міністри наділені повноваженнями формувати політику країни щодо окупованих та деокупованих територій, людей, які там проживають чи вимушено втекли від війни.. І дев'ять місяців війни — час достатній, щоб не лише підготувати рішення, а й почати втілювати їх у життя.

У цій статті ми проаналізували акти та дії Кабінету міністрів за час вторгнення, які визначають політику країни щодо людей та територій, що постраждали від війни..

У пошуках безпеки та підтримки.

Після звільнення восени частини українських територій перед українською владою постала низка нових гуманітарних та економічних викликів. У довгій перспективі проблема відновлення постраждалих громад, у короткій — безпечна евакуація жителів, яка була неможлива під час окупації..

Ще у жовтні керівник Миколаївської ОВА Віталій Кім зазначав, що у деокупованих містах та селах області вже складають списки охочих евакуюватися. А профільний міністр Ірина Верещук заявила, що держава бере на себе відповідальність за переїзд, проживання, медичне забезпечення переселенців. Тих, хто вирішив залишитись, Мінреінтеграції зобов'язалося забезпечувати продуктами, засобами гігієни, теплими речами та іншими предметами першої необхідності.

Жителі деокупованих територій з 1 листопада мають право на таку ж фінансову допомогу, що й внутрішньо переміщені особи з окупованих територій. Йдеться про три тисячі гривень щомісяця для дітей та осіб з інвалідністю та дві тисячі гривень для інших категорій. Для цього виконавчі органи місцевих рад протягом семи днів після деокупації подають до обласних військових адміністрацій дані, скільки людей проживало на момент деокупації, та розраховують необхідну суму.

Також уряд спростив умови для повернення в Україну громадянам, які раніше виїхали з окупованих територій за кордон.. Відтепер переміщені особи мають можливість без паспорта, тільки із свідоцтвом про народження, повернутися до України. Це важливо для людей, які залишали окуповані території в екстремальних умовах та не встигли або не змогли зібрати всі документи..

Як відновлювати деокуповані території?

Управління деокупованими територіями — ще один непростий процес, який має запустити українська влада. 14 жовтня уряд ухвалив постанову про розроблення та обговорення програм комплексного відновлення областей та територіальних громад.

Як саме проходитиме відновлення області чи громади, мають відповісти робочі групи із представників місцевих рад, їх виконавчих органів, представників комунальних підприємств. Програми комплексного відновлення повинні включати соцеконом, планування території, інфраструктурне та екологічне питання, містобудування та базуватися на зібраній інформації про руйнування, демографічну ситуацію, стан місцевої економіки..

Втім, велике питання не тільки в тому, коли розпочнеться розробка програм, а й у тому, наскільки якісним буде процес.. Тому що уряд підійшов до питання формально. Наприклад, участь фахівців у розробці програм відновлення територій не є обов'язковою — рішення про їх залучення приймають облдержадміністрація або ж місцева рада. А представники громадськості можуть лише подавати пропозиції до оприлюдненого проекту, але не входити до складу робочої групи.

І найголовніше — уряд жодним словом не сказав, що далі буде з програмами відновлення територій. Чи врахують їх при виділенні коштів на відновлення, чи вони так і залишаться «рефератами на вільну тему», написаними громадами. Тим більше, що ми вже маємо досвід створення плану відновлення України під патронатом ОПУ, який вилився, швидше, в піар, ніж у щось реальне.

Що робити з колаборантами?

На початку березня 2022 року народні депутати криміналізували колабораційну діяльність. Такою вважається публічне заперечення агресії проти України, добровільне зайняття посад у незаконних органах влади, пропаганда агресії у навчальних закладах, передача ресурсів окупантам тощо. Правоохоронці зволікати не стали.

Станом на листопад СБУ викрила у колабораціонізмі понад 700 осіб, Національна поліція порушила понад 500 кримінальних справ, а ГБР – майже 150. У реєстрі судових рішень вже можна знайти понад 100 вироків судів першої інстанції. А ЗМІ майже щодня повідомляють про затримання нового колаборанта. Наприклад, за поширення рублевої зони на Херсонщині чи знеструмлення Донеччини.

Але до нагальної та важливої \u200b\u200bініціативи, яка має покарати зрадників та поплічників ворога, виникло багато питань.

По-перше, колабораціонізм фактично повторює склад таких злочинів як державна зрада та посягання на територіальну цілісність України і цим суттєво ускладнює роботу правоохоронних органів.. Слідчі та прокурори тепер витрачають час на буквоїдство, щоб відрізнити, кого карати за державну зраду, а кого за колабораціонізм.

Це розуміє і частина народних депутатів. У проекті, який мав виправити недоліки чинного регулювання, вони вказують, що новий злочин значно ускладнив поділ злочинів державної зради, колабораційної діяльності, допомоги державі-агресору та виправдання агресії Росії проти України..

По-друге, за колабораціонізм карають навіть тих, хто прямо не співпрацює з окупантами або робить це з примусу або забезпечує критичну інфраструктуру та виживання людей на тимчасово окупованих територіях. Кримінальна відповідальність загрожує бізнесу, лікарям, пожежникам, вчителям, енергетикам та іншим категоріям, які підтримують нормальне життя в окупованих громадах. У мережі вже з'явилися поради та рекомендації як поводитися, щоб не потрапити під статтю за колабораціонізм.

У відповідь на це у Мінреінтеграції напрацювали два законопроекти, які мають убезпечити деякі види діяльності від звинувачень у колабораціонізмі. Ці документи є загальним результатом роботи представників влади, бізнесу, фахівців права та громадських організацій.. На початку серпня Кабмін подав обидва документи до Верховної Ради..

У першому пропонують карати лише добровільне підприємництво у взаємодії з агресором чи органами окупаційної влади.. У другому — урядовці визначають, чим саме може займатися бізнес на тимчасово окупованих територіях, щоб не отримати звинувачення у колабораціонізмі. Це, зокрема:.

доставка та виплата пенсій та грошової допомоги;

медичні, соціальні, похоронні, банківські (з урахуванням обмежень), житлово-комунальні послуги та послуги з перевезення;

освітня діяльність без пропаганди агресії, затвердження окупаційної адміністрації чи запровадження стандартів агресора;

виконання робіт та надання послуг, зокрема у сфері торгівлі та громадського харчування;

діяльність у сфері електронних комунікацій, радіочастотного спектру та надання послуг поштового зв'язку;

сільське господарство.

Але цей перелік надто широкий. А робота банків та доставка пенсій на окуповані території взагалі абсурдні, адже вони дозволяють окупантам стабілізувати суспільно-економічну ситуацію, уникати санкцій та полегшують утримання тимчасово підконтрольних територій.. За міжнародним гуманітарним правом, відповідальність за функціонування окупованих територій лежить саме на агресорі, і допомагати йому — нонсенс.

Правозахисники зазначають, що проекти Кабміну не усувають основні недоліки чинного регулювання — правову невизначеність, оцінні та нечітко визначені поняття..

Із серпня ці законопроекти лежать у парламенті без особливих перспектив на ухвалення.. Але з кожним звільненим від окупантів населеним пунктом це питання стає дедалі актуальнішим.. Рано чи пізно народним депутатам та уряду доведеться вносити зміни до законодавства, щоб карати лише справжніх зрадників, а не лікарів чи пожежників.

Чи можна працювати на окупованих територіях?

Широкомасштабне вторгнення поставило перед владою чергові складні питання, на які немає простих відповідей. Як мають діяти органи влади на тимчасово окупованих територіях? Як можуть вони працювати в умовах окупації? Як збалансувати інтереси держави та громадян на тимчасово окупованих територіях?

Впоратися з цим викликом мала ініціатива Мінреінтеграції, яку Кабмін у серпні вніс на розгляд парламенту. Члени уряду запропонували, щоб на тимчасово окупованих територіях державні органи та місцеве самоврядування могли працювати у сферах:.

забезпечення прав та свобод, оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, відбуття покарань;

медичного обслуговування, функціонування пожежної служби, похоронної служби;

надання житлово-комунальних послуг;

захисту культурних цінностей та охорони природно-заповідного фонду;

відновлення територіальної цілісності.

Але реалізувати цю ініціативу буде складно. Органи державної влади та місцевого самоврядування України не можуть діяти на окупованих територіях як мінімум через те, що вони окуповані. Саме тому міжнародне гуманітарне право зобов'язує окупантів утримувати тимчасово окуповані території та населення..

Тим більше, що законопроект може сприяти взаємодії окупаційних адміністрацій та представників офіційної влади України, легалізувати їхню діяльність та допомогти довше закріпитися на підконтрольних агресору територіях.. У такому вигляді ініціатива загрожує національній безпеці та суперечить інтересам України.

Ймовірно, це розуміють і депутати. З 10 серпня законопроект лежить без будь-якого руху. Хоча ризик того, що рано чи пізно парламент почне його розглядати, все одно залишається.

* * *.

Широкомасштабне вторгнення поставило перед країною багато викликів, які потребували якнайшвидшого рішення. Уряд та народні депутати на більшість із них відповіли, але не завжди успішно.

Евакуація, соціальна підтримка та допомога мешканцям деокупованих територій, безумовно, правильне рішення Кабміну. Як і криміналізація відповідальності за колабораціонізм.

Але нечітке розмежування цієї статті з іншими схожими статтями, тією самою держзрадою або зазіханням на територіальну цілісність, створило проблеми. І фактично призвело до визнання злочинцями всіх, хто намагається підтримати функціонування окупованих міст. Спроби ж уряду виправити ситуацію лише ускладнюють проблему.

Війна – це для всіх нас новий досвід. Ті, хто має владу приймати рішення, повинні підходити до них дуже виважено.. " Інакше у прагненні вирішити одну проблему можна створити іншу, ще більшу.

[votes id\u003d"