Про загрозу повторного вторгнення російських і, можливо, білоруських військ із півночі, пишуть військові. Очевидно, на підставі розвідданих та оцінюючи останні рішення Путіна щодо мобілізації росіян. Але, на жаль, незважаючи на таку загрозу, влада практично ніяк не підтримує добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ), які мають значно посилити ЗСУ в чиненні опору на більш ніж тисячокілометровому північному кордоні.. Більше того, сьогодні очевидні загрозливі тенденції до роззброєння членів ДФТГ, як, наприклад, це відбувається на Київщині, Сумщині тощо.

За останні три роки мені довелося не лише вивчати законодавство, а й брати участь у двотижневих зборах, безлічі навчань, зустрічей, нарад тощо.. Спілкуватися доводилося як із рядовими добровольцями, військовослужбовцями та членами їхніх сімей, так і з генералітетом, народними депутатами, вищим керівництвом держави.. У мене зібралося багато інформації, використання якої, на мій погляд, має усунути низку проблем у територіальній обороні, що прискорить нашу перемогу над ворогом та зменшить кількість жертв серед українців.

Доктрина ТрВ.

У липні 2021 року було прийнято Закон України «Про основи національного опору» (далі — Закон), який мав набути чинності з 01. 01. 2022 р. Тоді багатьом здавалося, що ми нарешті збудуємо систему надійного масштабного захисту України.. Однак із самого початку ніхто не міг зрозуміти, а яку ж ідею (концепцію) вклали законодавці у поняття «територіальна оборона». З одного боку, у частині 1 статті 20 Закону заявляли про територіальний принцип ТрО (і це було б логічно), але частина 2 цієї статті надавала головнокомандувачу ЗСУ право порушити зазначений принцип. Заклик «Вступай у тероборону – захисти свій будинок, свою вулицю, своє місто! » став неактуальним. Згодом це призвело і призводить зараз до серйозних проблем.

Закон містить посилання на Доктрину ТрО, яку у січні 2022 року затвердив Володимир Зеленський. Там має бути чітко визначено, що таке територіальна оборона, для яких потреб створюється, чи буде вона діяти за територіальним принципом, хто може формувати ТрО, як це робитиметься та ін.. Але ж це як ставити віз попереду коня. Треба було чинити з точністю до навпаки. Президент України як Верховний головнокомандувач своїм Указом одразу запроваджує запропоновану військовими доктрину і лише потім вносить до Верховної Ради розроблений відповідно до неї законопроект. Тепер у законодавстві виник хаос.

Відповідно до Закону, територіальна оборона стала родом військ ЗСУ, у воєнний час її можна використовувати не за територіальним принципом на будь-якому напрямку оборони, у тому числі на передових позиціях, що викликає питання: а навіщо її взагалі було так називати? Ще з 2014 року серед фахівців військової справи точилася дискусія, якою мала бути справжня ТрО.

Одна з прогресивних ідей полягала в тому, що при формуванні та використанні тероборони не варто нехтувати принципом територіальності.. Розділити захисників на дві частини. Перша — військовозобов'язані, які відповідають вимогам щодо здоров'я та віку, наприклад, до 45 років.. З них насамперед формувати Корпус резерву та під час особливого періоду (воєнного стану) мобілізувати безпосередньо до ЗСУ. Тоді філософія ТРО з принципом територіальності могла б залишитися, і ТРО формувалася б з людей 45 років і старше, які не можуть бути мобілізовані за станом здоров'я або мають інші передбачені законом підстави не служити у ЗСУ (троє та більше малолітніх дітей, інвалід на утриманні та. У такому разі їх було б заборонено кидати на передові позиції, і ці люди зосередилися б на захисті власних громад.

Тероборона, яка була б сформована за вищевказаним принципом, по суті виконувала б у своїй громаді функції допомоги поліцейським, рятувальникам, органам державної влади та місцевого самоврядування.. А зараз у статті 3 Закону записано, що одним із завдань ТРО є забезпечення умов для стратегічного (оперативного) розгортання військ (сил) або їх перегрупування. Тим більше що 12 червня 2022 року набула чинності норма, згідно з якою на лінію зіткнення з ворогом можна посилати не лише тероборону ЗСУ, а й ДФТГ. Я вважаю таку позицію неправильною.

Проблема в тому, що ДФТГ — це не кадровий підрозділ Збройних сил, а група патріотично налаштованих жителів громади, багато з яких — цивільні (можуть бути лікарями, науковцями, підприємцями тощо). ), однак зголосилися захищати свою громаду там, де не потрібен досвід ведення бойових дій. У ДФТГ можуть йти люди пенсійного віку, ті, хто за станом здоров'я або з інших причин (багатодітні батьки, доглядають інваліда тощо). ) не можуть бути мобілізовані. Абсолютна більшість ДФТГ, яких наразі понад 800, недостатньо забезпечені формою, бронежилетами та іншими засобами захисту, аптечками.. Більшість членів ДФТГ не мають досвіду поводження з якимось озброєнням, крім стрілецької зброї, з якої ці цивільні добровольці вистріляли за час служби не більше десятка набоїв..

Якщо такі люди потрапляють у безпосередній контакт із ворогом, у танкову атаку, під серйозний артобстріл чи авіаційні удари, у них може виникнути паніка чи сильний психологічний стрес, неадекватна реакція чи повний ступор. Внаслідок цього — поранення чи смерть. Адже вони не підготовлені належним чином та/або недостатньо здорові для того, щоб чинити опір озброєному до зубів ворогові..

Їх використання на передовій матиме негативний ефект, коли матері та дружини дізнаються про смерті та поранення своїх годувальників і почнуть виходити на акції протесту або ті, хто вижив, отримають такі психологічні травми, що не зможуть надалі проходити військову службу.. А це теж може призвести до масового дезертирства, зниження морального духу та публічних звинувачень на адресу українського військового командування..

Тому вважаю, що не можна забирати в зону бойових дій добровольчі формування територіальних громад, але у разі необхідності посилити ЗСУ, можна на загальних підставах мобілізувати військовозобов'язаних до Збройних сил через військкомати, кожен з яких має всю необхідну інформацію про членів ДФТГ.

Штучні обмеження у формуванні ТРО та ДФТГ.

Ще 1 квітня цього року Верховна Рада ухвалила закон №2170-IX щодо вдосконалення порядку комплектування та соціального забезпечення Сил ТрО ЗСУ та ДФТГ, який, на мій погляд, лише створює хаос та погіршує обороноздатність країни.

Президент України Володимир Зеленський довго сумнівався: попри вимоги Конституції України, не підписав цей закон у 15-денний термін та не наклав на нього вето. Він чекав до червня, але потім погодився із цим законом, і з 12. 06. 2022 року він набув чинності.

Що змінилося? У статті 9 Закону визначено, що громадяни України зараховуються до складу військових частин Сил ТрВ ЗСУ, а також ДФТГ за місцем своєї реєстрації. У разі введення воєнного стану вони можуть зараховуватися туди безпосередньо в районах ведення бойових дій.

На перший погляд, ця норма закону допомагає боротися з тими, хто ухиляється від захисту держави і для цього вступає до ТРО та ДФТГ подалі від району бойових дій, наприклад, на заході України чи на Закарпатті.. Тобто чоловік був зареєстрований у Києві, але на початку війни виїхав на Львівщину і там вступив у тероборону чи добровільне формування територіальної громади. Схоже, тепер влада апріорі вважає таку людину такою, що «ухиляється».

Логіка влади, що на захист держави має впливати місце реєстрації захисника щонайменше хибна, а, на мій погляд, і шкідлива для обороноздатності країни. Якщо перевірити, скільки військовослужбовців Сил ТрО ЗСУ зараховано до військових частин з порушенням нової правової норми про місце реєстрації, то можна з'ясувати, що багато хто з командування, регіональних управлінь, бригад і батальйонів мимоволі потрапили до порушників закону. Що ж тепер із цим робити, жити в анархії та беззаконні? Або «порушники» мають тепер масово подавати рапорти про звільнення?

Я вже не говорю про формування ДФТГ, яких в Україні близько 800, з особовим складом понад 100 тисяч. Ще з 2014 року в Україні відбулися серйозні демографічні зміни, пов'язані з переміщенням осіб з окупованих та прилеглих до них територій.. З початком активної фази війни 24 лютого 2022 року кількість таких людей сягає мільйонів.. Більшість із них не можуть змінити місце реєстрації з різних причин. Всі ці люди зараз не мають можливості долучитися до масштабного національного спротиву агресії Російської Федерації. Фактично дії законодавців спрямовані на зменшення кількості добровольців та погіршення стану тероборони..

Окремо варто зазначити, що у Києві та інших містах, де до війни активно забудовувалися території, багато житлових комплексів та багатоповерхівок, де роками проживають люди без реєстрації, оскільки їхнє житло ще не здано в експлуатацію. Тепер їхні мешканці не зможуть приєднатися до ТрО чи ДФТГ за місцем проживання.. Влада штучно обмежила їх можливості виконати свій обов'язок щодо захисту Батьківщини, передбачений статтею 65 Конституції України.

Вважаю прийняття закону № 2170-IX щодо формування ТрО та ДФТГ за місцем реєстрації громадянина помилкою, яку слід негайно виправити.

Проблеми розгортання та функціонування ТрО.

Почнемо з обговорення проблем, з якими зіткнулися територіальна оборона та формування територіальних громад з початку війни. Зараз пропоную обговорити виключно юридичні помилки та непродумані норми права, які скоріше шкодять, ніж сприяють обороноздатності держави.

Відразу хочу нагадати, що Закон був прийнятий у липні 2021 року і уряду було надано термін до кінця року ухвалити до десятка постанов, щоб забезпечити ефективне функціонування національного спротиву.. Стаття 12 Закону передбачає, що має бути затверджений список важливих об'єктів та комунікацій, інших критично важливих об'єктів інфраструктури, що підлягають охороні та обороні, порядок їх дообладнання та взяття під охорону. А також порядок використання інфраструктури (фондів) ЗСУ, інфраструктури (фондів) складових сил безпеки та сил оборони, органів місцевого самоврядування для розміщення військових частин сил ТРО ЗСУ у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Що ж спостерігається зараз? Восьмий місяць війни та більше року бездіяльності уряду. Ані переліку об'єктів для охорони та оборони, ані порядку вирішення інфраструктурних питань ТРО. А якщо врахувати, що досі немає інформації про затвердження положення про рух опору, то це — прямий саботаж чи злочинні некомпетентність та недбалість?

Прийняті законодавчі норми теж потребують поліпшення. Так, у постанові КМУ № 1449 від 29. 12. 2021 р. про формування ДФТГ не було передбачено процедури підписання контракту з командиром ДФТГ, перепризначення нового командира, можливості розформування ДФТГ у разі порушення його членами законності, прав інших людей. Це значно ускладнює дотримання принципу верховенства права у разі виникнення відповідних обставин..

У Типовому положенні про штаб зони (району) територіальної оборони, затвердженому постановою КМУ № 1442 від 29. 12. 2021 р. , не врегульовано питання взаємодії сил ТрО з Нацполіцією, контррозвідкою СБУ, прикордонниками, Нацгвардією, іншими підрозділами ЗСУ. Ці штаби поки що в Україні або не розгорнуті взагалі, або функціонують вкрай неефективно, що погіршує здатність країни до опору.

Поточні проблеми ДФТГ.

Тут основні проблеми, що спонукали мене написати цю статтю. Причиною стала провальна державна політика, фактично спрямована на демотивацію добровольців захищати свою країну, згортання діяльності ДФТГ, їхнє масове роззброєння.. А це однозначно призводить до зниження обороноздатності нашої країни.. І робиться тоді, коли ворог лише підвищує ставки.

На прикладі Гостомельського ДФТГ хочу пояснити, що відбувається. Місто-герой Гостомель, де я живу, одним із перших зустрів ворога. З березня цього року у нас було сформовано ДФТГ, до складу якого увійшло понад сотню патріотів.. Після відступу росіян на початку квітня наші добровольці тероборони досі беруть активну участь у патрулюванні, чергують на блокпостах, допомагають у розмінуванні, ліквідації наслідків бойових дій і т.п.. Роблять все за покликом душі, безкоштовно.

Зараз би державі звернути увагу на таких людей по всій країні, підтримати їх. Але робиться все з точністю до навпаки. У статті 24 Закону зазначено, що на членів ДФТГ під час їхньої участі у заходах щодо підготовки та виконання завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального та правового захисту, передбачені законом «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Попри цю норму, досі не розроблено механізму, згідно з яким члени ДФТГ можуть отримати грошове забезпечення, навіть із місцевого бюджету.. На практиці «мертвою» виявилася норма статті 119 Кодексу законів про працю, яка передбачає збереження за добровольцем місця роботи (посади) та середнього заробітку на час виконання державних чи громадських обов'язків. Влада також проігнорувала мою ініціативу про внесення до Закону змін, якими було б чітко визначено мінімальний розмір видатків місцевих бюджетів, гарантовано виділених на тероборону.

Повертаючись до Гостомелю, скажу, що військова адміністрація практично нічого не робить для того, щоби підтримати ДФТГ. Більше того, намагається припинити його діяльність. А командир військової частини ТрО, який координує діяльність нашого ДФТГ, ухвалює рішення про масове роззброєння наших добровольців.. Таке роззброєння відбувається зараз по всій Україні, переважно у північних областях. Але загроза нападу ворога на цьому напрямі нікуди не поділася.

Я подав до СБУ скаргу з цього приводу і нещодавно отримав відповідь начальника Департаменту військової контррозвідки Олександра Дубровіна, що причин для занепокоєння немає. Невже історія нас нічому не навчила?

Висновки.

Я вважаю, що вищому керівництву держави потрібно негайно розпочати реформу тероборони.

Почати з Доктрини, де провести лінію розмежування між військовозобов'язаними та тими, хто не може бути мобілізований до ЗСУ, але хоче захищати свою громаду за територіальним принципом. Розробити та впровадити нове законодавство, яке підтримає добровольчий рух для організації масового ефективного опору ворогові, передбачити можливість добровольцям отримувати грошове забезпечення. Зупинити нинішнє роззброєння, демотивацію членів ДФТГ та, навпаки, підтримати їх усіма можливими способами.

[votes id\u003d"