Агресія Російської Федерації та війна кремлівського режиму з українським народом принесли на нашу землю великі біди та руйнування, яких рано чи пізно доведеться позбавлятися. Відновлюючи міста, села, громадські, соціальні та культурні об'єкти, реконструюючи фабрики та заводи, комунальну структуру, транспортні мережі, інженерні комунікації, логістику, налагоджуючи повноцінне життя українців.

Це грандіозні проблеми, від яких залежить майбутнє нашої країни, її народу та доля нових поколінь українців. Зараз ми ще навіть не представляємо всього масштабу та обсягу цих проблем. Але бачимо – мільйони людей позбавлені житла, соціального забезпечення, місць роботи, обслуговування, відпочинку….

Так як швидко і ефективно можна вирішити такі питання? Чи був в Україні досвід чогось схожого, і коли? Що цей досвід показав?

Так, досвід був. І не такий давній.

Це досвід 1986–1988 років, періоду після Чорнобильської аварії, коли сотні тисяч людей опинилися у зоні радіаційного зараження (на територіях півночі Київської та Житомирської областей), де перебування було дуже небезпечним.

Перед Україною постало завдання переселити із зони ураження велику кількість людей з багатьох населених пунктів, забезпечити їх дахом та належними умовами до початку зимових холодів (майже за півроку), формуючи стратегічно правильну концепцію будівництва у центральних та південних районах Київщини та Житомирщини.

Говорю про це як учасник тих подій, як член проектної групи з Рівненщини, яка працювала у зазначених областях майже два роки. Слід також сказати, що тодішнє міністерство будівництва України підійшло до поставлених завдань досить оперативно та стратегічно правильно, формуючи головні напрямки переселення..

Їх можна охарактеризувати такими положеннями:.

По-перше, будівництво нових населених пунктів або розширення існуючих мало відбуватися виключно на основі створення містобудівної концепції (згідно з ДСН) кожного населеного пункту, з формуванням усіх необхідних та повноцінних житлових, громадських, соціальних, комунальних, виробничих, транспортних зон та черговості їх;

По-друге, такі містобудівні концепції розробляли створені в областях комплексні проектні групи, які працювали на місцях будівництва до їх завершення, здійснюючи постійний нагляд та вирішуючи поточні питання авторського нагляду (проектування з коліс, надання схем, консультацій, позначок);

По-третє, міністерство будівництва різко спростило технологію та послідовність виконання таких містобудівних схем (принципове планування в масштабі 1:2000 із збільшенням до масштабу 1:1000, формування схем зонування та резерву територій, з ділянками громадської забудови, вулично-дорожньої мережі, виробничих та. Воно поставило на контроль їхню соціальну повноту (проходили комплексні наради у Києві);

По-четверте, для прискорення будівництва рекомендувалося використовувати популярні тоді типові проекти житла, шкіл, садків, магазинів, комунальних споруд, інженерних об'єктів (таких були десятки), які прив'язували на місцях будівництва за спрощеними схематичними генпланами (схеми розбивок, схеми організації рельєфу, інженерні. Самі типові проекти надавали великі проектні інститути, що формували проектні групи.

Соціальна спрямованість усієї роботи підтверджувалася не лише цим. Я, як і інші ГАПи інших груп, мав у незвичних умовах креслити кольорові схеми генплану та вирушати разом із товаришами до північних сіл, які мали переселятися, щоб розповісти громаді, куди і як вони поїдуть, що знайдуть на новому місці та які умови.

Слід зазначити, що пропоновані соціальні умови, які проектувалися для переселенців, були значно кращими за ті, що були в них раніше. Це могло хоч якоюсь мірою компенсувати тугу за рідним краєм і необхідність змінювати спосіб життя.

Комплексні проектні групи налічували до 8–10 осіб, які відбували на місця інститутський транспорт. Розташовувалися вони переважно у школах та громадських спорудах. Усі спали на спортивних матах, працювали з привезеним ручним інструментом та папером, майже на коліні. Роздруковували потрібне в областях. Але, незважаючи на це, кожній із груп вдавалося в стислий термін спроектувати до 4–5 населених пунктів.

Важливо, що такі групи формувалися із досвідчених фахівців. До їх складу входили: керівник (зазвичай заступник директора або головний інженер великого обласного інституту), ГАП (архітектор з містобудівним досвідом), ГІП та досвідчений будівельник, 1–2 геологи та геодезисти, досвідчені фахівці сантехніки, теплотехніки, електрики тощо.

При групі був водій та транспорт (машина-будка на 7–8 місць), і у них був зв'язок із базовими інститутами у своїх галузях.

Схема роботи з кожним населеним пунктом була приблизно такою:.

Вивчення ситуації самим міністерством та узгодження з місцевою владою ділянки перспективної забудови. Вивчення проектантами всіх існуючих умов, проблем та завдань (до 2–3 днів), формування висновку про придатність ділянки під забудову, складання оцінки проблем, що виникли, способів їх вирішення;

Виконання прискореним способом топозйомок (іноді десятки та десятки гектарів) у ручному режимі в масштабі 1:2000 (2–3 дні);

Отримання завдання на проектування у вигляді протокольних рішень комплексних нарад у Києві, наділених правом спрощувати процедуру виконання та затвердження документації, кардинально заощаджуючи час; оцінка можливості їх виконання (1 день);

Формування схеми забудови (містобудівної концепції), зонування основних параметрів населеного пункту або місця забудови (2-3 дні);

Протокольне узгодження містобудівного рішення (схем забудови) на відповідних нарадах міністерства за участю місцевих органів влади, представників обласних управлінь архітектури, представників проектантів, усіх зацікавлених у процесі подальшого внесення правок з урахуванням зауважень (1–3 дні);

Натурне розбивка населеного пункту згідно зі схемами забудови (зон, вулиць, ділянок) та встановлення відповідних табличок, передача їх будівельним організаціям (2–3 дні). Паралельно створення схем-генпланів забудови житлових ділянок, шкіл, садків, магазинів, їдалень, котелень, насосних, свердловин, водонапірних веж, всіх об'єктів першочергового будівництва;

Виконання майданчикової геології на площі забудови та коригування типових проектів (їх фундаментів, фасадів, входів тощо). Найчастіше останнє здійснювалося в обласних організаціях, що направили комплексні групи (2-3 дні);

Виконання схем централізованих мереж (вода, каналізація, газопостачання, електропостачання тощо. ), вулично-дорожньої мережі (виконання профілів вулиць з комунікаціями та можливістю автобусного сполучення), організація поверхневого дощового стоку з необхідними елементами: трубами, містками, кюветами (2–3 дні);

Здійснення авторського нагляду проектної групи над процесом розбивки об'єктів будівництва, копання котлованів, висотної прив'язки, ходом будівництва;

Робота з будівельними організаціями з питань архітектурних та конструктивних змін, покращення архітектурних рішень та заміни конструкцій на наявні (з підписами ГАПів та ГІПів у встановленій формі). Завершення будівництва об'єктів першої черги: житла, магазинів, садків тощо. (2-4 місяці);

Розробка та застосування типових МАФів (малих архітектурних форм) для огородження ділянок житла, шкіл, садків, спортмайданчиків, рекомендації щодо озеленення територій, контроль дорожньо-вуличних робіт.

Поетапне завершення будівництва, здавання населених пунктів або спроектованих їх частин в експлуатацію державним комісіям (першочергові села було завершено у жовтні-листопаді 1986 року, до зимових холодів).

Важливо, що надалі обласні проектні організації, що спрямовують комплексні проектні групи, ще якийсь час доводили до логічного завершення проектну документацію, систематизуючи та комплектуючи її з метою архівування та передачі місцевим громадам, сільським радам, обласним управлінням архітектури для організації експлуатації будівель,.

Що ж показав досвід чорнобильського проектування та будівництва у ті роки? Який його значущий соціальний результат?

Він показав, що нехтувати містобудівним, а відповідно соціальним наповненням проектної документації не слід. Можна скорочувати технологічні процеси, спрощувати технічні параметри проектної документації, але не можна позбавляти населені місця перспективного розвитку. Треба заздалегідь формувати містобудівні каркаси поселень зі свідомою метою органічного входження в систему регіонального розселення України.

Тимчасова як система, яка обернеться подвійними витратами (проектними та будівельними) та викличе проблеми у майбутньому, була принципово відкинута. Крім цього, досвід підтвердив, що слід будувати капітально, але швидко. Особливо, якщо справа доручена досвідченим фахівцям, які за лічені дні та місяці готові надати якісні та відповідальні рішення. Рішення, які без проблем були реалізовані.

Нас ще довго гріло відчуття професійної гордості за можливість належним чином та кваліфіковано допомагати своєму народу. І головне….

Після подій 1986-1988 років і великого чорнобильського переселення у місцевих громад вже не виникало потреби що-небудь принципово ламати, перебудовувати, міняти.. Резервування нормативних громадських, комунальних, виробничих територій дозволило надалі покращувати соціальну інфраструктуру, зводити нові громадські та виробничі об'єкти, формувати комфортні умови життя та праці людей.

Це є найбільшим досягненням чорнобильського досвіду, який і зараз залишається актуальним.

Звичайно, в нинішній, іншій соціально-економічній ситуації, не весь досвід того часу може знадобитися. Централізовані проектні інституції, яких зараз немає, мають бути замінені створеними на місцях комплексними професійними структурами, а типові проекти – реалізованими проектами повторного використання..

Також слід орієнтуватися на:.

швидке, але соціально значуще повноцінне (у містобудівному плані) капітальне будівництво, формування механізмів його реалізації як на рівні держави, так і на рівні всіх причетних професійних структур;

застосування законодавчо та нормативно спрощених процедур (які треба розробити) збору вихідних даних, проведення проектно-вишукувальних робіт, етапів затвердження документації, отримання дозволів на будівництво, проведення авторського нагляду та здачі об'єктів в експлуатацію у максимально стислий термін;

організацію процесу формування комплексних проектних колективів та груп зі спеціалістів (у сфері містобудування та архітектури — через Національну спілку архітекторів України та її Архітектурну палату), з наданням їм зрозумілих повноважень, законодавчої підтримки.

Тому першим кроком до майбутнього швидкого та ефективного соціально значущого та містобудівного перспективного відновлення має стати процес формування механізмів реалізації таких завдань. За нього мають взятися, об'єднавши свої зусилля, державні інституції (Верховна Рада, Кабінет міністрів, місцеві адміністрації та громади) та професійні самоврядні організації у різних галузях проектно-будівельної, містобудівної справи (такі як НСАУ та його Архітектурна палата).

Це єдино правильний спосіб адаптації чорнобильського досвіду до потреб сьогодення та вирішення проблем відновлення України на соціально прийнятному рівні.