Двадцять четвертий день триває блокада Маріуполя. За термінами вона ще не порівнянна з Ленінградською, але за інтенсивністю обстрілів та нелюдяності її перевершує. З руZZких нелюдей вийшла згуртована армія нового фюрера. Яка, тим не менш, не може зламати Дух і опір мирних жителів та військових, що обороняють Маріуполь.
Чи є у верховного головнокомандувача президента Зеленського та головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного стратегія щодо Маріуполя? Якщо воєнного рішення немає, про що вчора заявили у владі, то яке є? А головне — коли воно може бути реалізовано? Адже навіть найправильнішими словами «у нас все під контролем» та закликами до Заходу «закрити небо» місто не врятуєш. Рахунок життям для сотень тисяч українців йде на дні. І це не хвора емоція панікерів, як навіщось намагаються уявити тему Маріуполя в оточенні президента Зеленського, а факт.
Мирні жителі та місцева влада.
До «денацифікації» виходу до Азовського моря орда Путіна підготувалася ґрунтовно. У перший день війни за допомогою мережі диверсантів, які розставили свої фосфорно-сині мітки, було знищено одинадцять міських електропідстанцій. Завдано ударів по ключових об'єктах водопостачання, а також по найбільших торгових мережах.. Спочатку з будинків пішло тепло, потім зникли сигнали мобільних, їжа, вода, ліки… 80 відсотків Маріуполя зруйновано.
Кадри братських могил облетіли весь світ ще тиждень тому. Сьогодні вже немає сил та можливості навіть ховати тих, хто знайшов свій останній притулок у зруйнованих бомбами квартирах багатоповерхівок та на міських вулицях. Не кажучи вже про хворих людей похилого віку, які, залишившись без їжі та води, вже ніколи не спустяться зі своїх поверхів. Якщо їм не допомогти найближчими днями. Навіть лікарні, які залишилися без медикаментів та їжі, залишають тіла загиблих у підвалах. У тому числі і дітей... Як запакованого тремтячими руками лікаря в кольорову пелюшку немовляти, позбавленого життя при першому зітханні.
І все це — чорт забирай! — не фрази для того, щоб вибити сльозу у тих, хто спостерігає за війною з боку по всьому світу. Все це реальні кадри сотень відео, які маріупольці викладають на своїх сторінках у соціальних мережах. Це — Пекло на землі, яке Україні влаштували «брати». Це те, що сьогодні підтримує 80 (! ) відсотків населення Росії.
«Щодня ситуація погіршується. Близько 5–7 літаків цілодобово каруселі скидають на Маріуполь до 100 бомб, — розповідає заступник мера Сергій Орлов.. — Більшість міста залишається під контролем України, але по всіх вулицях точаться бої. Функції місцевої влади звелися до мінімуму — розвозити воду з кількох нерозбитих цистерн, прибирати тіла, доставляти ліки до місць, де ховається велика кількість людей, та підтримувати лікарні, звичайно. З кожним днем \u200b\u200bце все менш реально. Гуманітарний конвой йшов п'ять днів, і росіяни жодного разу не пустили його до Маріуполя.. Драмтеатром — там ідуть бої. Рятувальників як таких вже неможливо організувати. Вони або загинули, або їхні машини розстріляні. Жінки та діти самі розбирають завали, щоб вибратися».
Деякі священики УПЦ МП, які залишилися людьми, весь останній тиждень їздили з білим прапором до руських, намагаючись домовитися про коридор.. І поверталися ні з чим. Коридор, що діє ці кілька днів, з боку правого берега — неофіційний і неузгоджений.. Люди на свій страх і ризик формують колони з уцілілих автомобілів та їдуть під кулями. Щоправда, орки іноді припиняють стріляти.. Чи то сплять, чи то на хвилину згадують, що мають непряме відношення до людського роду. Сьогодні – перший день, як узгоджено офіційний коридор. Не факт, що тільки вчорашня розмова президента Франції Макрона з Путіним про Маріупол пом'якшила фюрера. Однак будь-які зусилля варті того.
Усередині міста та з боку лівого берега – «кадировці». І евакуація на російську сторону. Якраз звідти йшли автобуси, про які цинічно доповів світові глава МЗС Росії Лавров і активно транслює канал RT під керівництвом однієї з перших претенденток на лаву підсудних у Гаазі — Симонян.. Люди налякані і не розібралися, куди їх евакуюватимуть. «Тож моя сестра опинилася в Росії, — розповідає житель Маріуполя, якому теж вдалося виїхати до Запоріжжя. - Але це з боку лівого берега. Там селища передмістя, де я народився. Їй сказали, що буде евакуація, всі сусіди схопили речі та сіли в автобуси. Їх відвезли до Таганрогу. Добре, що сестра мала кошти, і вона змогла доїхати до Москви, і потім через Стамбул відлетіти до Німеччини.. Що з її сусідами, я не знаю...».
«Азовці» та центральна влада.
Маріуполь щосили намагається не тільки жити, а й захищатися. У «азовців» — героїв його оборони — давно скінчилися боєприпаси, немає запчастин до бронетехніки. ППО над Маріуполем було знищено того ж першого дня війни. У той час як проти «Азова» (зараз це батальйон у складі Нацгвардії) воює еліта російської армії. У росіян - РЕБ, колосальна перевага в бронетанковій техніці, авіація, дрони-розвідники, що фіксують ціль, як тільки та виходить з укриття.
«Буквально вчора ми намагалися доставити хлопцям зброю на гелікоптерах, — розповідає екс-губернатор Донецької області (березень-жовтень 2013 р.. ) народний депутат Сергій Тарута, у якого в Маріуполі залишилася більшість родичів та друзів. — Один повернувся, другий був збитий. Зв'язок лише вночі. Один «азовець» виходив на мене буквально сьогодні: «Допоможіть нам. Рахунок йде на дні». На жодний самостійний прорив вони вже не здатні. Можуть лише героїчно загинути за Маріуполь».
Дуже важко під час війни ставити питання будь-якій владі. Тим більше в ситуації, коли український президент повністю співпав з часом і блискуче справляється зі своєю зовнішньополітичною роллю. Зеленському стоячи аплодує світ, його поважала Україна, але я дуже хочу, щоб маріупольці теж змогли це зробити, коли їх звільнить українська армія. Я не військовий і не експерт. Тому все, що можу робити професійно, — ставити запитання.
Зрозуміло, що ми вчимося на марші, і навчання це вкрай болюче. І дуже хочеться вірити, що від цього ми стаємо лише сильнішими. Що у нас з'являється все більше розумності у стратегіях, мобілізаційній політиці та глобальному баченні картини війни. Що заяви влади про неможливість військової операції в Маріуполі та швидке політико-дипломатичне вирішення питання — об'єктивна, а не надумана реальність. І тим більше не спроба прикрити вже ухвалене стратегічне рішення. «Мовляв, не називайте те, що Маріуполь здали, тим, що Маріуполь здали. 10 хвилин псевдопсихотерапії. «Майстер комунікацій», — коментують у мережах п'ятихвилинки Олексія Арестовича.
Але розбір польотів – після Перемоги. Як і пошук відповіді на ключове питання цієї блокади: чому не було підірвано два мости на Чонгарі та Херсонський міст, які були повністю підготовлені та заміновані? Їхній підрив не дозволив би ворогові зайти в тил Маріуполя..
Україна - не Росія. І медіа першого ешелону давно відвоювали собі право подавати сигнали та сподіваються бути почутими. Навіть ціною внесення до якоїсь «Великої книги», про існування якої так наполегливо нагадує у своїх виступах оточення президента. Українські журналісти та влада — одна команда, але така, в якій кожен має право виконувати свою роботу професійно. Отже, говорити правду. Як кажуть її сьогодні самі маріупольці.
«Ми ридатимемо за нашими рідними, за знищеними будинками, але це горе ніколи не буде приводом піти на умови росіян, — пише на своїй сторінці Фейсбук донеччанка Діана Берг, для якої Маріуполь після 2014 року став другим рідним містом. — Ми стоятимемо до смерті, навіть такою величезною ціною, як знищення цілих міст, бо ми знаємо, що піти на їхні умови — зробити ще гіршим.. Хоча складно уявити, де може бути гірше, ніж зараз у Маріуполі. Але ми добре знаємо, де гірше, — у Росії. Там, де росіяни, - там лайно, сором, насильство і терор, тому х. й їм, а не Маріуполь.
Наші військові, добровольці, поліція, волонтери, лікарі, навіть комунальники - всі вони ангели, що охороняють і захищають місто від переважаючих сил росіян, і вони стоятимуть на смерть. Нам дуже потрібна допомога — з неба та з землі. Нам необхідні гарантовані коридори для гумконвою та евакуації. Нам дуже потрібне припинення вогню, щоб тисячі вцілілих цивільних змогли виїхати із зони бойових дій. Не ті коридори, які зараз самостійно у розпачі проривають маріупольці, а реальні».
Учора, 18 березня, голова патрульної поліції Донбасу Михайло Вершинін, який зараз захищає Маріуполь, звернувся до президента України Володимира Зеленського.
«Мене звуть Вершинін Михайло. Я патрульний поліцейський. Пане президент, ваша держава зробила дуже багато для того, щоб в Україні була справжня поліція, щоб ми могли ним пишатися.
Пане президенте, зробіть так, щоб Маріуполь вижив. Нам потрібні системи протиповітряної оборони. Не маленькі ракети, які не спрацьовують із літаками агресора, нам потрібні нормальні системи ППО.
Ми не знаємо точно, чи залишимося ми живими, коли ви будете дивитися це звернення, але знайте, що така доля може спіткати кожне місто України. Під завалами гинуть діти, люди похилого віку, вони не можуть потім виїхати.. Вони знаходяться 23 дні без води та світла.
Якщо ви обіцяєте допомогу, виконайте свою обіцянку. Панове, які вирішують долю світу, зараз Україна — це держава, яка демонструє всім силу та міць. Маленька країна, яка бореться із таким монстром, як Росія.
Не дозволяйте їм знищувати нас! Все у ваших силах. Надайте нам системи ППО!