Писатель, воевавший на Донбассе, Артем Чех заявил о том, что уже два года не может получить удостоверение участника боевых действий.
Пост об этом он опубликовал на своей странице в Facebook. Орфография и стилистика оригинала сохранены.
Щойно перечитував свої пости трирічної давнини про свою мобілізацію, дивувався, як людям давали день на те, щоб зібрати речі й попрощатися з сім'єю. Дехто тоді прощався назавжди.
Аж тут дзвінок із військкомату. "Артеме, у вас знову проблеми з документами і комісія відмовилася надати вам статус учасника бойових дій". Йобаний стид! Два роки я намагаюся отримати учасника бойових дій. Два роки!
Все почалося у листопаді 15 року. Тоді наш новий комроти ходив бліндажами і в кожного брав документи для отримання убд. Потім замполіт брав документи, потім всі дружно чекали на ці посвідки, потім усі їх отримали. Крім мене. У день звільнення командир частини сказав, що мені не зробили... бо не зробили. Осьо твої документи, окрім одного папірця (про вихід із сектора). Їдь до свого Києва і сам роби. А той папірець, необхідний для отримання убд, ми тобі пізніше надішлемо. Ти, головне, залиш нам адресу нової пошти. Адресу я залишив, але ані за місяць, ані за рік того папірця я так і не отримав. Зідзвонювався зі своїми замполітами, діловодами, нагадував про себе і просив надіслати мені той папірець, без якого я - не солдат, що пішов захищати країну, а турист, що любить екстремальний відпочинок. Зрештою, у частині мені натякнули, що дехто з верхівки батальйону не хотів мені давати убд, тому нехай київський (святошинський) військкомат надсилає офіційні запити до частини для того, щоб отримати той витяг, той пиздуватий витяг про те, що я все ж таки покидав сектор "Луганськ" і маю право отримати посвідчення. Було надіслано три офіційні запити, але частина так і не відреагувала. Згодом було депутатське звернення одного НД до міністра оборони, мовляв, розберіться там у своїй паперовій армії і видайте людині посвідчення. Було "проведене" службове розслідування, за результатами якого я просто не надав у частині документи для отримання убд. Просто ваш Чередник не надав. І все. Я тоді дуже тихо, хрипло так, із безсилою злобою у голосі проговорював: я, сука, двічі надав документи. сука. двічі.
Відтак були звернення до різних ветеранських спілок і го, але на руки я отримував лише якісь відмазки про те, що я маю право отримати убд. Тільки документи у вас не всі.
Тоді знайшлися люди у сухопутці, а саме замкомандувача, який доручив своєму офіцеру розібратися. Були дзвінки у бригаду (де мене помилково назвали аватаром), потім дзвінки до мого батальйону, після чого замполіт бату таки подзвонив мені й таким невинним і трохи ображеним голосом запитав:
- Тю, Артем, так чого ж ти не сказав, що тобі потрібні ці документи?
Наступного дня я тримав у руках заповітні папірці. Минуло всього якихось півтора року. Офіційні запити - ніщо. Дзвінки згори - все.
І от я нарешті, маючи усі документи, я чесно відніс їх до свого святошинського військкомату, звідки ці документи поїхали до міського, де засідає комісія. Але комісія відмовила мені. Виявляється, поки я намагався вирвати у частини той папірець, з'явився ще один - від антитерористичного центру. У вас, кажуть, немає витягу АТЦ. Чого немає? - перепитую я.
ВИТЯГУ АТЕЦЕ!
Я їду до київського міського військкомату до підполковника (чи, блядь, полковника), який займається оцими документами. Й починаю тупо вимагати зробити мені убд.
- Зробіть мені посвідку, шоб я від вас від'їбався.
- Не зроблю, бо я протидію корупції.
Це мені говорить підполковник (чи, блядь, полковник) у міському військкоматі!
А хто ж видав тисячі убд прокурам і мусорам, що по три доби на ізюмських перегонах водку жрали?
Зрештою, знову святошинський військкомат надсилає запит до СБУ і за два місяці таки отримує той сраний витяг атц. І знову мої документи їдуть до міського військкомату. І от сьогодні мені телефонують і кажуть: ви знаєте, там щось не співпало з датами у довідці з АТО і ще в якомусь витязі, тому хуй вам, а не убд. Може, у вас ще є якась довідка? Привезіть, будь ласка.
І я уявляю, як сидить комісія (а там підполковники і, блядь, полковники), що протидіють корупції, і намагаються знайти дати, що не співпадають. Зовні вони як три товстуни або як сироти Ільфа і Петрова.
Сидять такі за своїми дееспешними столами і протидіють корупції. Як можуть, так і протидіють. Два роки. Всім скопом. Усією своєю паперовою єлдою.
І чомусь згадую музиканта, якого призивали разом зі мною три роки тому. Мені дали 5 днів на збори, а йому - день. І він так розгублено стояв посеред кабінету секретаря в тому святошинському РВК, стояв і думав, чи йому з рідними провести залишок цього дня, чи поїхати на ринок і купити станки для гоління, шкарпетки і налобного ліхтарика.