Після завершення місячного відрядження до району Авдіївської промзони до пункту постійної дислокації у Маріуполь повернувся батальйон механізованої бригади, якою командує орденоносець підполковник Дмитро Герасименко. Протягом 33-х діб цей підрозділ виконував бойове завдання на одному з найважливіших ділянках оборони Авдіївки, повідомляє НА.
Жителі Маріуполя тепло зустріли воїнів, яких добре знають в місті, як своїх справжніх захисників. Адже саме вони в складі сформованого у Запоріжжі батальйону територіальної оборони «Хортиця» спочатку у червні 2014 року брали активну участь у визволенні Маріуполя від російських терористів , а згодом вже в складі однієї з механізованих бригад впродовж двох років мужньо боронили це місто від посягань російських агресорів.
Своєю чергою розчулений такою підтримкою та добрими словами на адресу українських воїнів з боку співвітчизників, командир батальйону підполковник Дмитро Герасименко подякував їм за теплу зустріч і наголосив, що для бійців дуже важливо відчувати, що про них пам'ятають і на них завжди сподіваються.
– На «промці» обстановка й досі залишається складною, але контрольованою захисниками України. Всі тридцять з невеликим діб відрядження ми провели в безперервних боях. Наші позиції на окремих ділянках знаходилися на відстані 50-ти метрів від траншей противника. Окупанти вели по нас вогонь з усіх видів зброї, починаючи від стрілецької й закінчуючи ствольною артилерією. Іноді ворог наближався настільки близько до наших опорних пунктів, що ми вимушені були використовувати ручні гранати. На превеликий жаль, не обійшлося без втрат в нашому підрозділі. Двоє наших побратимів віддали своє життя, захищаючи Батьківщину біля Авдіївки. Вони загинули як герої і для нас назавжди залишаться прикладом мужності й відваги, – підкреслив комбат.
Варто зазначити, що під час зустрічі військовослужбовців механізованої бригади маріупольці вшанували пам'ять загиблих воїнів цього підрозділу хвилиною мовчання. Адже їм, також як і жителям Авдіївки, які мешкають фактично на лінії розмежування, доводиться щодня тривожно прислухатися до гуркоту артилерійської канонади, хвилюватися за своїх рідних і близьких та з болем в серці дізнаватися про чергові втрати з боку українських воїнів. А ще вони дуже радіють нашим перемогам на фронті та, звісно, вірять, що прийде день, коли окупантів проженуть з України й на нашій землі настане довгоочікуваний мир.