Кім Чен Ин очікувано спасував перед Трампом, приховавши свою бездіяльність за стіною пустопорожньою мілітаристської риторики і парадом застарілої військової техніки: схоже - хоча в тому немає остаточної впевненості - Пхеньян не ризикнув проводити заплановане на 15 квітня шосте підземне ядерне випробування, пише на порталі Newsader Олександр Кушнарьов. Таке рішення він, судячи з усього, прийняв після того, як США - не без допомоги Японії та Південної Кореї - в лічені тижні і навіть дні сформували потужну тихоокеанську угруповання біля Корейського півострова, щоб мати можливість в будь-який момент обрушити на Північну Корею всю гігантську міць численних кораблів і літаків. Таким чином, нова американська адміністрація - завдяки якісним військовим кадрам в Пентагоні і Раді національної безпеки - зуміла без єдиного пострілу змусити КНДР відмовитися від чергового ядерного випробування, якими Пхеньян так любив дражнити безхребетного Обаму. Краща війна - та, яка не почалася. "Тому той, хто вміє вести війну, підкорює чужу армію, не борючись", - говорив легендарний полководець китайський Сунь-цзи, додаючи, що "якщо у тебе сил в десять разів більше, ніж у супротивника, оточи його з усіх боків". Саме цей маневр і справив Пентагон, фактично виставивши проти Північної Кореї 2,5 тис. "Томагавків": як сказав військовий експерт Михайло Ходоренок, приблизно така кількість крилатих ракет може відправитися в країну чучхе в разі військової провокації, яку північнокорейські власті збиралися приурочити до празднуемой на цих вихідних 105-й річниці від дня народження Кім Ір Сена. У цьому сенсі дивує думка європейського корееведа Рюдигера Франка, висловлену ним в інтерв'ю DW. Він видав два судження, що показують, на мій погляд, нерозуміння нової міжнародної реальності, яка прийшла разом з тандемом "Меттіс - Макмастер" в США. По-перше, він засумнівався в тому, що Сі Цзіньпін дав Трампу згоду на більш жорсткі дії щодо КНДР. По-друге, він "впевнений в тому, що шостий атомний тест буде". Ці припущення суперечать тому, що відбулося насправді. Перш за все, слід зазначити, що китайський президент миттєво зреагував на атаку по сирійській базі і негайно розгорнув навантажені вугіллям північнокорейські кораблі, давши Пхеньяну "шлунком" зрозуміти: чи продовжить ядерні випробування - не отримає від Китаю фінансування на прокорм і без того голодуючого населення. Більш того, Пекін пішов на немислиме і справив в Радбезі ООН унікальний жест, вперше виступивши проти Росії в голосуванні по антіасадовской резолюції. Американські ЗМІ оцінили цей крок як виняткову дипломатичну перемогу глави Білого дому: практично одним рухом руки він зміг змусити Китай - ще недавно піддається Вашингтоном жорсткій критиці - зробити те, на що роками не могла сподобитися борсатися в нерішучості обамівська президентура. "Я вважаю вкрай малоймовірним, що Трамп міг отримати згоду Пекіна на більш жорстку політику, не кажучи вже про нанесення удару", - говорить пан Франк. Але саме тут криється його головна аналітична помилка: Трамп і не намагався отримати згоди Сі! навпаки. Лідер КНР всього лише був поставлений Трампом до відома про те, що той рознесе на друзки військову інфраструктуру КНДР, якщо налита жиром сверокорейская еліта посміє ще хоч раз провести ядерне випробування. В результаті китайцям довелося в терміновому порядку і всіма можливими способами доносити до Пхеньяна просту думку: Трамп - НЕ Обама, і недавні слова Тіллерсона про кінець попередньої політики умиротворення - це не порожній звук, а загроза неминучого удару, підкріпленого 59-ю "Томагавками" в Сирії і "мати-бомбою" в Афганістані. Тим часом, військовий конфлікт на півострові - останнє, що потрібно Китаю, який прагне до соціально-політичної та економічної стабільності в регіоні. Що стосується чергового ядерного випробування, яке, за словами експерта, рано чи пізно відбудеться, то тут Франк може виявитися правим тільки частково: напориста політика нинішньої адміністрації не дозволяє вважати, що Трамп в свою каденцію дозволить Півночі хоч якось запустити балістичну ракету або підірвати атомну бомбу. Зрозуміло, не можна виключати, що наступна американська адміністрація виявиться менш рішучою у взаємодії з Пхеньяном, проте тоді вже йтиметься зовсім про іншому геополітичному контексті. Як би там не було, Пхеньян остаточно позбавлений можливості шантажувати світ ядерною війною, отримуючи натомість оплески підвідомчого народу і невтручання ззовні, а часом - і гуманітарну допомогу від Заходу.

І хоча заступник міністра закордонних справ КНДР Риола Хан, слова якого напередодні поширило агентство AP, заявив про те, що Пхеньян проведе ядерне випробування в той час, яке вибере вище командування Північної Кореї, в його формулюванні читається зовсім інше: відтепер і аж до останніх днів Трампа на посаді президента США Північ буде діяти рівно в тих межах, які прокреслені для нього американської військово-політичної машиною. Що ще більш важливо: ці ж рамки, по всій видимості, тепер діють і по відношенню до всіх інших диктатур по всьому світу - від Дамаска до Москви.