Лайфхаков, «як російськомовному перейти українською», вже безліч. І всі, хто хотів, вже давно ними скористалися, хоч і не завжди вдало. Саме тому моя мета зосередитися не так на техніці, як на сенсах цього «перехідного віку».

Думаю, запорука успіху будь-якого перетворення в мовному питанні лежить не так у політичній або лінгвістичній площинах, як у радикальній світоглядній ломці, дуже схожій на навернення.

[see_also ids\u003d"

Якщо ви по-справжньому хочете «перейти на українську», або — давайте дивитися ширше — опанувати якусь корисну навичку, подолати страх публічних виступів, схуднути, досягти успіхів у бізнесі, спорті, політиці, мистецтві тощо. , - вам не обійтися без радикальних рішень задля великих цілей та тривалих змін. Цей свідомий, виважений і рішучий крок, який суттєво змінить ваше звичайне життя і значно вплине на майбутнє, у християнському середовищі називають «покаянням», тобто «радикальною зміною мислення, цінностей, світогляду, звичок, способу життя». Саме тому, якщо ви хочете мати переконливий успіх у будь-якій справі, вам від початку не обійтися без цього радикального і всеосяжного покаяння.

Як це має виглядати практично на прикладі нашого «переходу на українську»?

Соціологи свідчать, що багато українців в обставинах російської агресії свідомо почали спілкуватися українською. Але, по-перше, деякі з цих фахівців прогнозують, що значна кількість таких ентузіастів знову відкотиться до звичайної російської, як тільки військова загроза спаде і ми повернемось до звичайних умов життя. По-друге, деякі з цих «нових українців» розмовляють державним виключно у публічному просторі. Спілкування ж у родинному колі залишається без змін: фільми, пісні, книги, новини — все made in russia. Це не справжнє покаяння, а якась данина загальному тренду, пристосуванство, яке легко відбувається в обидва боки — куди подіє вітер.

Якщо ваша мотивація базується не на внутрішніх переконаннях, а на тимчасових зовнішніх факторах, ваше відступництво — лише питання часу.

[related_material id\u003d"

Це те саме, що відоме як «недільне», або «святкове» християнство. Коли людина звернулася до Бога не по-справжньому, а лише лицемірно імітує «християнську поведінку» у стінах храму на великі свята або під час недільної літургії. При цьому в повсякденному житті таких «християн» все залишається як і до їхнього уявного «звернення у віру». Це як у вишиванці слухати Лепса....

[see_also ids\u003d"

Що ж робити, якщо надумали по-справжньому «звернутися до українства»?

Насамперед — «спалити мости», максимально відмовитися від будь-якого контенту російською. Як звернені у нову віру рішуче відмовляються від гріховних звичок минулого, так і нам потрібно відмовитись від використання «мови» навіть на побутовому рівні. Це має стати табу хоча б на якийсь час.

Мені «спалити мости» допомогли самі росіяни. Коли, виїжджаючи з окупації, на одному з блокпостів від виродку з автоматом почув: «Від'їдьте в сторінку, поапщаємося…», чути їхню «мову» на моїй рідній землі остаточно розхотілося спілкуватися — тим більше.

Якщо у вас не було схожого тригера, просто забороніть собі навіть подумки вживати ворожу мову. Поки йде ця війна, гадаю, привід знайти буде нескладно.

[see_also ids\u003d"

Але, як відомо, природа не терпить порожнечі. Тому цей мовний вакуум треба максимально заповнити якісним.! ) українським контентом, поринути з головою в літературну класику, новини та фільми дивитися в перекладі на державну. Змінити все, починаючи з мови інтерфейсу в мобільному та ноутбуці.

Непогано знайти коло однодумців, де буде простіше разом опановувати та вдосконалювати нові навички. Адже хіба не для цього ж збираються за найменшої нагоди і християни, і спортсмени, і адепти ЗОЖ? Спільнота – велика сила! Ідеальний варіант, коли ці однодумці – твоя сім'я.

Тут немає нічого нового. Максимальне занурення у мовне середовище на всіх рівнях – найкращий спосіб засвоєння будь-якої мови.

Але, як би добре ви не відчували себе в колі фанатів українців, зважте, що в більшості випадків вам доведеться долати наслідки свого переходу-покаяння наодинці. Неодмінно серед ваших знайомих, колег з'являться «доброзичливці», які назвуть вас диваком і відсахнуться. Або, ще гірше, почнуть сміятися з вашої недосконалої вимови, суржика. Та ми й самі не раз дратуватимемося, як невміло і примітивно говоримо, повільно і болісно підшукуючи відповідні замінники звичним з дитинства російським словам, приказкам, цитатам, фразам з улюблених фільмів.

[related_material id\u003d"

Це буде особливо болісно тим, для кого слово було і залишається головним інструментом взаємодії зі світом: спікерам, письменникам, політикам, керівникам тощо. Тому спокуса все кинути і «згрішити» російською неодмінно виникне, не сумнівайтесь! Ми всі через слабкості раз у раз «впадаємо в гріх»: спортсмен пропустить тренування; власниця розкішних форм «зрадить» дієту, з'ївши зі зла шматок торта; «новий українець» перегляне фільм із улюбленими колись російськими акторами….

Так, це буде, будемо реалістами. Навіть більше. Швидше за все, ми навряд чи навчимося думати і говорити українською так вільно, як кажуть актори чи ті, хто народився і виріс десь у Центральній чи Західній Україні. Але це не привід опускати руки та відмовлятися від власної мрії чи великої мети! У кожного свій рівень успіху.

[see_also ids\u003d"

Якось моя старша дочка поділилася зі мною своїм досвідом «переходу на українську». «Спочатку, — казала вона, — я переходила українською з поваги до тих, хто українською звертався до мене. Потім, вже відмовившись від російської, іноді на неї все ж таки переходила — з поваги до російськомовних. Тепер — я так вирішила — у будь-якому разі російською не переходжу: з поваги до мови мого великого народу».

У цьому визнанні все — і невпевнений шлях до покаяння-переходу, і мотивація, і момент радикальної рішучості. Погодьтеся, цей вибір, який заперечує всі комфортні лайт-альтернативи, важко назвати зручним.. Але він важливий. Він успішний. І вже тому гідний поваги і є прикладом для успадкування.

Моя молодша дочка теж надихає мене своїм важливим ставленням до своєї мети. Вже у дорослому віці вона з нуля спробувала себе у досить виснажливому та екзотичному виді спорту.. І досить скоро, тільки завдяки своїй наполегливій праці та власній мотивації, крок за кроком досягла у ньому помітних успіхів. А ще — вона, також принципово, говорить виключно українською, хоча, здавалося б, який сенс: дівчина тепер живе за межами України і до війни спілкувалася переважно російською мовою..

[related_material id\u003d"

Ось це я і називаю справжнім переходом-зверненням. Це коли не напоказ. Не на догоду комусь. Всупереч ірраціональним складностям і ціною відмови від звичного — заради мети, яка того варта.

Адже яка мета кожного християнина? Заради чого він відмовляється від гріховних спокус цього світу? Заради Небесного Царства, якого він ніколи не бачив. Але ж і нам, «новим українцям» мого віку, навряд чи світить побачити на власні очі віками омріяне Українське відродження. Але, незважаючи на це, ми в нього шалено віримо! Значить, це не просто надхмарна мрія. Тому що і Христос колись сказав: «Все, можливо, віруючому».

Ось ми й повернулися до того, з чого почали. До віри — у найцінніше, найбажаніше, омріяне мрією.

Чи вірю в Українське відродження я? Так. Вірю. Вірю так само, як у Царство Небесне. Саме тому наголошую: без справжнього покаяння жодне тривале відродження нації неможливе. Ми отримали шанс, раз і назавжди покінчивши з метастазами минулого, стати по-справжньому «новими українцями». Чи скористаємося цим шансом? Час покаже. Дуже сподіваюся, що воно працює на нас. Але наш «перехідний вік» не триватиме вічно. Тому переходимо на українську вже зараз.

[votes id\u003d"