Масові обшуки у храмах, розрив договору оренди з Києво-Печерською лаврою, арешт митрополитів можуть свідчити, що почався процес тиску на Українську православну церкву (Московського патріархату). Влада нарешті зняла рожеві окуляри та побачила, що УПЦ МП проводить проросійську, проімперську політику, яка суперечить інтересам Української держави. Мотиви кліриків УПЦ МП зрозумілі: лише у складі Російської імперії вони стануть панівним привілейованим класом. Українська влада хоче змусити священноначало УПЦ МП розпочати переговорний процес з керівництвом Православної церкви України з метою об'єднання та створення єдиної помісної православної церкви. Очевидно, що у питанні ставлення до Росії державна влада України та священноначалія УПЦ МП протилежні погляди. Чим цей конфлікт може закінчитися для церкви та держави?

Результат прогнозуємо, але невідомо, у який термін.

Церква — це не якась громадська організація чи політична партія. Отримав судове рішення - і все... немає організації. Судовим рішенням віру не відбереш! Досвід показує, що перехід церкви до іншої конфесії — досить тривалий і складний процес. Сила і могутність держави у нинішньому конфлікті незмірно більша, ніж церкви, і відповідно результат цього протистояння передбачуваний. Починаючи з XVIII століття європейські країни обмежили релігійний вплив у суспільстві до рівня, коли єпископам залишалося хіба що підлизуватись і плідно співпрацювати з могутніми правителями, але ніяк не протистояти імператорській чи президентській волі.. Церква програє. Відкритим залишається лише питання: коли це станеться?

Наведемо окремі приклади церковно-державних конфліктів на українських землях, коли держава прагнула звернути віруючих до іншої релігійної конфесії.

Берестейська унія у 1596 році розпочала процес гонінь православних, щоб звернути їх до Греко-латинської церкви. Він тривав близько 150 років (!

Після поділу Речі Посполитої відбувся зворотний процес — греко-католиків звертали до православних.. Він зайняв 80 років.

Більшовики поставили собі за мету не тільки побороти церкву, а й знищити релігійність. Значних успіхів вони досягли лише у 1937 році, після 20 років гонінь.

Після закінчення Другої світової війни сталінська машина терору ліквідувала УГКЦ за один рік, але певна частина греко-католиків перейшла до підпілля та проводила таємні богослужіння протягом 45 років, аж до 1990-го.

Немає жодних підстав вважати, що нинішній конфлікт між державою та церквою якийсь особливий і вирішиться миттєво. Тривалість конфлікту залежить як від ефективності дій держави, так і від здатності церкви вміло захищатись. Якщо взяти як аналогію гру в шахи, то недосвідчений гравець отримає мат через три ходи, а майстер може протриматися до сорокового..

Які методи впливу застосовує держава?

Виходячи з досвіду попередніх конфліктів, можна припустити, що в арсеналі держави є такі методи впливу на церкву.

Найрезультативніший і найменш витратний метод — провести переговори з єпископами та архімандритами, намагаючись спонукати їх до переходу у потрібну конфесію. З того часу, як церква отримала могутність і багатства, апостольська бідність і святість випарувалися. Найвищі церковники тепер живуть у розкоші. Так було колись і наївно вважати, що зараз ця традиція зникла. Верхівку церкви можна банально підкупити.

Монастир — це могутнє вогнище релігійного життя та міцність опору. Община ченців та насельників, захищена монастирськими стінами, здатна чинити організований опір. Держава завжди намагалася підкорити монастирі, коли була незадоволена політикою церкви. Наприклад, 1833 року греко-католицький Почаївський монастир було передано православним. Причиною такого кроку влади стала підтримка ченцями польського повстання.

Економічний тиск на церкву: храми закривали, відбирали маєтки та землі у єпископів та монастирів, забороняли будувати нові та ремонтувати існуючі храми, організовували погроми дворів.

Утиск священиків. Священик має другий ступінь священства після єпископа. Їх позбавляли парафій, переводили на службу до «бідних» парафій та інших єпархій..

Арешти кліриків, посилання, фізична розправа.

Методи переконання, на кшталт проповіді чи релігійної полеміки, супроводжували акти насильства, але вважалися менш ефективними та дієвими.

Опір церкви.

Найбільш суттєвий чинник, який може посилити позиції церкви у боротьбі з державою, — лояльність та підтримка політичної еліти та народу. Так, надійним захисником православ'я було козацтво (бо й протрималися 150 років! Пихатість і перевага нинішньої верхівки УПЦ МП викликали протистояння між церквою та суспільством. Військова агресія Росії лише посилила цей конфлікт, який виливається у відкриті зіткнення та ворожнечу між патріотично налаштованими громадянами та церковниками УПЦ МП. Опиратися владі здатна значна частина священнослужителів. Досвід показує, що до 75% кліриків можуть відмовитись перейти в іншу конфесію. Деякі парафії залишалися без священиків, а монастирі без ченців. Часи хрестоносців давно минули і вже кілька століть священнослужителі не беруть до рук зброю. Терористичні акти були поодинокими і траплялися дуже нечасто. Опозиційні священнослужителі емігрували до інших держав (православні — до Валахії та Молдови) або йшли до підпілля (УГКЦ). Церква активно шукала союзників. Наприклад, православні у 1599 році уклали союз із протестантами, щоб протистояти католикам та уніатам. Наразі священнослужителі УПЦ МП просять патріарха Варфоломія прийняти їх під свій омофор, надати їх парафіям особливий статус ставропігії чи тимчасового екзархату на перехідний період у кілька років..

Висновок.

Історія Російської православної церкви свідчить, що церква, як і її філії в особі УПЦ МП, була не лише прихильником, а й осередком Російської імперії..

Усі російські імперські ідеології, як ідеологія народності графа Уварова чи ідеологія «російського світу», вважали церкву оплотом самодержавства. Відповідно конфлікт Української держави та РПЦ (УПЦ МП) неминучий.

Ліквідація церкви та примусова зміна конфесійної юрисдикції – це паралельні, але різні процеси. Ліквідація УПЦ МП зовсім не означає, що її духовенство у повному складі автоматично перейде до ПЦУ.

Конфлікт між державою та церквою може тривати досить довго, що вимагає від держави мудрості, виваженості, волі, грамотної тактики та стратегії..

[votes id\u003d"