До гіркого падіння цього тижня британський прем'єр-міністр Борис Джонсон міг розраховувати на непохитну підтримку, принаймні, в одному місці – в Україні.. Президент Володимир Зеленський сказав, що був «дуже щасливим» минулого місяця, коли Джонсон зміг утриматися на посаді лідера Консервативної партії під час голосування з вотуму довіри.

Тільки цього тижня Джонсон дзвонив по телефону українському лідеру відразу після того, як його спіймали на брехні про підвищення чиновника, підозрюваного у сексуальних домаганнях.. Цей скандал закінчився погано. Але своєчасні розмови із Зеленським стали улюбленим способом Джонсона відволікати увагу від скандалів навколо його уряду, пише на сторінках Bloomberg індійський журналіст та письменник Панкадж Місхра. Він додає, що не дуже зрозуміло, що обговорювалося на цих численних розмовах. Журналіст Саймон Дженкіс писав: «Все, що ми знаємо, це те, що майже щоразу Джонсон на власний розсуд брав чергову порцію грошей британських платників податків на допомогу Україні»..

[see_also ids\u003d"

У Німеччині український посол Андрій Мельник ще більше втручався в місцеву політику через свої повідомлення в Twitter, а також даючи коментарі в ефірі телебачення. Порівнюючи канцлера Олафа Шольца з «ліверною ковбасою», він намагався висміяти та підштовхнути Берлін до більш активної позиції щодо України. Виступати на чиємусь боці у внутрішній політиці своїх союзників – це безрозсудна стратегія для України в будь-яких умовах. Але вона тим більше неправильна зараз, коли платники податків у Західній Європі та США ось-ось втомляться витрачати гроші на підтримку під час війни, коли перемога здається дедалі недосяжною.

Швидкий консенсус щодо України у західній політиці та ЗМІ не виник на основі активних дебатів чи дискусій. У той же час політики та редактори скористалися заново набутою єдністю Заходу, заснованою на настроях населення, а саме на спонтанній відразі до неспровокованої атаки Володимира Путіна проти суверенної країни та її народу. Крім того, виборці на Заході захоплюються сміливістю, яку демонструють українці у протистоянні жорстокому та безпринципному ворогові..

Але відчуття та настрої змінюються швидше за політику, яку вони допомагають створити. Вторгнення в Афганістан та Ірак можуть стати прикладом. Спочатку вони були популярними, але зрештою допомогли привести до влади Дональда Трампа як кандидата в президенти, налаштованого проти війни. Такі зміни відбуваються тому, що прості громадяни не поділяють ті ж причини, через які багато політиків і журналістів ще довго продовжують займати бойові пози після того, як це втрачає будь-яку ефективність.. Політики у демократичних країнах схильні шукати у зарубіжних війнах поле для сміливих маневрів та риторики, недоступних удома. Минулого тижня президент США Джо Байден ненадовго випрямив спину перед жвавим НАТО в Мадриді, а потім повернувся до безнадійних боїв за контроль за зверненням зброї та правом на аборти у Вашингтоні.. Журналісти та коментатори у впливових суспільствах: від Ернеста Хемінгуея до Бернара Анрі-Леві, – вже давно намагаються здобути моральну серйозність та саморекламу у війнах інших народів.

[see_also ids\u003d"

Люди, які не належать до жодного політичного чи медіа-істеблішменту, не мають такої професійної та ідеологічної мотивації.. Вони більш схильні до економічних труднощів і схильні швидше змінювати своє ставлення до нескінченних війн. Як це часто буває, пересічні громадяни не отримали адекватної інформації про економічні та військові ризики затяжної війни проти ядерної та сировинної супердержави. Західні стратеги та коментатори вказували на російські військові провали та економічну слабкість на ранньому етапі вторгнення в Україну. Але вони майже не говорили про те, що на відміну від диктаторів в Ірані та КНДР, які теж опинилися під західними санкціями, Путін був здатний і готовий влаштувати енергетичну та продовольчу кризу у відповідь. Ніхто також не передбачив, що Китай та Індія активно нарощуватимуть імпорт російської нафти, а країни за межами Заходу не захочуть вводити санкції проти Росії. І доходи Кремля справді зростуть, а не скоротяться..

Тому на тлі зростання безробіття симпатія суспільства в Німеччині до посла Мельника може скоротитися.. Зеленський теж ризикує втратити певну частину свого величезного морального капіталу у Великій Британії без підтримки Джонсона.

Громадська думка в Європі вже змінюється на тлі того, як інфляція підживлює страх перед нищівною економічною кризою.

Згідно з опитуванням, проведеним центром European Council on Foreign Relations минулого місяця, тих, хто хоче, щоб війна закінчилася якнайшвидше, вже більше, ніж тих, хто хотів би, щоб Росію покарали. Ця більшість на Заході зростатиме. Вона може навіть стати байдужою до долі українців на тлі погіршення економічного стану. Принести українців у жертву безжалісному ворогові буде такою ганьбою, як і коли афганців залишили на милість «Талібану». Але варто бути готовими до такої похмурої ймовірності, що чергове поспішне та непродумане втручання, підтримане політиками та ЗМІ, закінчиться черговим провалом.. І це нашкодить саме тим людям, яким намагалися допомогти.