Перший «зелений коридор» із Бучі 8 березня практично зірвався: окупанти не випускали автобуси із міста. Наступного дня деяким жителям все ж таки вдалося виїхати, серед них була лікар-терапевт Ірина, яка рятувала своїх дітей. Її та інші драматичні історії мирних жителів Бучі, які пережили окупацію, розповідає Олена Жежера у статті «Як Буча боролася за життя: поява на світ Аліси та історія польового шпиталю вдома».

«Ми виїхали 9 березня десь об 11 годині. У машині, крім мене з чоловіком, було четверо дітей, два собаки та дві кішки. Ми забирали ще сусідську дівчинку. Нам сказали надіти на руки білі пов'язки, на машині написати «Діти» та їхати зі швидкістю 5 кілометрів на годину. Цей жах вулицею Яблонською, яку весь світ побачив зараз, ми бачили ще тоді», – згадує Ірина.

На вулиці були розстріляні автомобілі, убиті люди лежали на узбіччях. Пізніше російська пропаганда у цих жахливих військових злочинах звинуватить українців і скаже, що це сталося після того, як війська рашистів покинули місто.

[see_also ids\u003d"

«Я закривала дітям очі, ніхто не фотографував. Ми їхали через кілька ворожих блокпостів. Якби вони знайшли у нас якісь фото, вони застрелили б нас на місці.. Ми видалили з телефонів усі. Цей шлях був для нас вічністю. 40 кілометрів ми їхали більше восьми годин. І весь час молилися. Я думаю, від моїх молитов над нашою машиною виріс невидимий купол, який нас захищав», — переконана лікарка..

13 березня будинок будинку, в якому жила Ірина, зайняли російські солдати. Вони облаштували там собі штаб. Відео з цього будинку 2 квітня першим показав світові журналіст Дмитро Комаров, коли зайшов разом із Збройними силами України до Бучу.

Зараз Ірина та її діти у безпеці, їм запропонували допомогу у Польщі та вже пропонують роботу за спеціальністю в одній із польських клінік.. Ірина не залишає думки якнайшвидше повернутися додому, до рідної Бучі. Вона чекає, коли там буде безпечно.