Після загострення війни міжнародна організація «Лікарі без кордонів» розширила свою гуманітарну діяльність в Україні, зосередивши увагу на підтримці людей, які живуть біля лінії фронту, де найгостріші гуманітарні та медичні потреби.. У фокусі організації, зокрема хірургічна та невідкладна допомога; евакуація пацієнтів до медичних закладів подалі від лінії фронту; надання лікарням основних ліків та медичного обладнання; забезпечення роботи мобільних медичних клінік; реабілітація поранених на війні, психологічна допомога людям, які пережили сексуальне насильство.

Після усунення лінії фронту на південний схід команди «Лікарів без кордонів» відвідали 161 місто та село на Донеччині та Херсонщині, що знаходилися між лініями фронту.. Системні руйнування, заподіяні російською армією українській громадянській інфраструктурі, зафіксовано у звіті організації «Між лініями фронту: знищення медичних установ в Україні».

[pics_lr left\u003d" ua/img/forall/u/495/25/d07ab015f631980e2034736bfcd52781. jpg" ua/img/forall/u/495/25/0d240812c5dd6d72f0aab11fbf0f029c. jpg"

Пограбовані будівлі та знищені медичні транспортні засоби, зокрема карети швидкої допомоги. Будинки, магазини, дитячі майданчики, школи та лікарні перетворилися на руїни після постійних обстрілів та бомбардувань. Так, у районах Херсонщини, відвойованих українськими військами, 89 медустанов не підлягають відновленню. Понад 163 тисячі людей залишилися без доступу до цих медустанов. Крім того, лікарі, які раніше проживали на територіях, окупованих російськими військами, розповідали про залякування, затримання, насильство і жорстоке поводження, які вони зазнали з боку солдатів..

«У деяких містах та селах, де ми працюємо, руйнування повсюдні. За 25 років роботи в зонах бойових дій я, напевно, лише один чи два рази бачив подібне — у таких місцях, як Мосул чи Грозний. Деякі ділянки вздовж тисячокілометрової лінії фронту в Україні просто стерті з лиця землі», — каже головний координатор з надзвичайних ситуацій «Лікарів без кордонів» в Україні Крістофер Стоукс.

— Пане Крістофере, звіт вашої організації далеко не перший, але, ймовірно, емоційніший, оскільки побудований не так на цифрах, як на свідченнях людей, зокрема й лікарів.. Які ваші особисті враження після зустрічей та прямого спілкування з людьми?

— Це історії простих людей із селищ Херсонської та Донецької областей. Ніхто з них не очікував, що буде війна, ніхто не був готовий до цього.. І якщо хтось хворів, перебуваючи на окупованій території, то опинявся у надскладній ситуації, коли неможливо знайти ліки, лікарні знищені, а лікарі виїхали.. Тяжко було всім. Але тим, хто в цей період хворів, мав якісь медичні проблеми, було ще складніше. Це те, що ми почули у всіх цих історіях.

— Можливо, є якась історія, яка вас особисто вразила, але не увійшла до звіту?

— До звіту ми включили лише кілька історій. Одна з тих, що запам'яталися мені, сталася в селі на Херсонщині.. Протягом шести місяців людям не те, щоб не дозволяли виїхати, їм навіть забороняли виходити на вулицю. У мешканців села не те щоб не було ліків, вони змушені були ділити між собою коробки сірників.. На всю вулицю — коробка сірників. Можете собі уявити, якою складною була ситуація.

— Ви були в Афганістані та Чечні. Наскільки те, що ви бачили там, можна порівняти з тим, що відбувається в Україні?

— В Афганістані я бував досить часто, починаючи з 1990-х. У Чечні - у 1994-1995 роках, під час першої війни.

У війні в Україні вражає рівень руйнувань. Знищують усі будинки — і цивільні, і будинки мирного населення, і лікарні. Причому це відбувається не в одному місці, як було, наприклад, в Іраку, де страшні руйнування були у місті Мосул.. В Україні це відбувається на всій території.

[pics_lr left\u003d" ua/img/forall/u/495/25/df814b8dd940dac363e7143bad9fd8cf. jpg" ua/img/forall/u/495/25/35b8a03fae6101378d206afdd5847f5d. jpg"

— З початку повномасштабної війни «Лікарі без кордонів» отримали можливість працювати лише на територіях, підконтрольних Україні. Наскільки я розумію, організація зверталася і до російської сторони. Яку відповідь отримали? Чим була мотивована відмова дозволити вам працювати на окупованих територіях?

— Під час якогось конфлікту ми намагаємося працювати з обох боків лінії фронту, бо з обох боків є люди, які потребують медичної допомоги.. Ми вели переговори про те, щоб почати надавати допомогу і на теренах, які зараз контролюються російськими військами.. Не змогли почути ні так, ні ні. Нам просто не дали «зелене світло». Шкода, бо з того, що нам розповідають люди у селищах та містечках, відвойованих українською стороною, на інших територіях у населення теж проблеми з доступом до медичної допомоги та ліків.

— Якими були найгостріші проблеми?

— На територіях, повернутих під український контроль, ми спостерігали два типи ситуацій. Перша – люди з хронічними захворюваннями. Наприклад діабет, серцево-судинні та гіпертензія. Вони мали проблему з доступом до ліків. Аптеки зруйновані, поїхати кудись вони не могли.

Друга – люди з пораненнями та травмами, іноді – від нещасних випадків, наприклад під час сільськогосподарських робіт. Люди потребували невідкладної медичної допомоги, але для цього не було достатніх медичних запасів. Ми спостерігали випадки, і говоримо про це у нашому звіті, коли люди повторно використовували старі бинти (прали їх), але через це був ризик ускладнень, інфекцій. Люди потребували невідкладної медичної допомоги та не мали можливості її отримати.

— Доводилося надавати допомогу дітям?

— Так, у нас були діти, які зверталися за медичною допомогою. Але все ж таки більшість, 65 відсотків пацієнтів, — люди похилого віку. Багато сімей із дітьми виїхали. Зараз ми спостерігаємо, що вони починають повертатись.

— Якими ви бачите наслідки для України через таку зруйновану медичну інфраструктуру? Через те, що вже більше року люди з територій, де ведуться активні бойові дії, а тим більше на територіях, які були й досі залишаються окупованими, по суті не мають доступу до медичних послуг?

— На звільнених територіях ми спостерігаємо, що більшість медичних закладів знищено. Багато хто повністю зруйнований. На те, щоб їх відбудувати, знадобиться багато часу. Другий аспект — це те, що багато лікарів, медичних працівників, особливо сімейних, з дітьми, виїхали. Є нестача медичного персоналу.

Ще один аспект — дуже значна проблема психологічної допомоги. У нас є мобільні клініки, і за тиждень вони проводять тисячу консультацій. До мобільної бригади входять лікар, психолог, гінеколог та медсестра. І ось саме психолог неймовірно завантажений. Люди просять психологічної підтримки. Звісно, \u200b\u200bпротягом останнього року було непросто всім. Але людям, які перебувають на лінії фронту, особливо складно. Вони хочуть розповісти свою історію, отримати підтримку. Можливо, вони приходять до мобільної клініки за якоюсь медичною допомогою. Але бачать психолога та хочуть з ним поспілкуватися. Причому часто це відбувається в якихось маленьких ізольованих містечках, селах, де люди, мабуть, раніше ніколи й не бачили психолога, але готові до такої роботи.. Ми навіть не очікували, що до психологів буде стільки звернень.

— Чи можна принаймні приблизно оцінити, скільки часу знадобиться для відновлення? Яких ресурсів потребуватиме Україна? Що буде в найгострішому дефіциті?

— Насправді Україна дуже вражаюча країна, адже тут неймовірно стійкі люди.. Якби був світ, то, гадаю, Україні вдалося б відбудуватися за один-два роки.. Але якщо миру не буде, якщо триватимуть обстріли — буде складно все це відновлювати, доки не настане стабільність.

Ми привозимо контейнери та встановлюємо їх у різних селищах. Зараз у нас є 12 таких контейнерів, де ми проводимо медичні консультації, якщо немає якихось інших придатних для цього будівель. Ми встановлюємо такі контейнери, щоб люди мали змогу звернутися за медичною допомогою, а не чекали, доки відбудують медичні установи.

Ще, як варіант, у нас є мобільні клініки. Вони розміщуються у транспортних засобах. І також можуть приїжджати до різних населених пунктів.

[pics_lr left\u003d" ua/img/forall/u/495/25/18be75169cff326356aec4acd8b4b3db. jpg" ua/img/forall/u/495/25/9cde877466aecdb126a4e59d54162ad0. jpg"

— Якою, на вашу думку, має бути реакція та дії світової спільноти на такі дії з боку РФ щодо цивільних людей, лікарів та медустанов?

— Один із ключових аспектів для нас — це те, що є міжнародне право, і щодо нього існують певні зобов'язання.. Одне з них – забезпечити доступ до медичної допомоги. Поки триває війна, ми закликаємо забезпечувати доступ до медичної допомоги людям по обидва боки лінії фронту. Якщо ж воюючі сторони не можуть зробити це самі, ми просимо їх забезпечити можливість робити це міжнародним організаціям..

— Що у найближчих планах організації?

— Зараз ведеться дуже активна робота у Костянтинівці. Там є кімната невідкладної допомоги, куди надходить дуже багато поранених.. Також у нас є швидкі допомоги. На Донеччині за тиждень ми провели 200 перенаправлень, тобто вивезли пацієнтів у якісь безпечніші місця.. Зараз складно планувати щось далеко вперед, але ми хотіли б збільшити кількість наших «швидких», щоб допомагати пацієнтам добиратися до місць, де вони зможуть отримати медичну допомогу та врятувати життя.

Ми говоримо не про короткі перевезення. Це не дистанція у 5–10 хвилин.

Ми забираємо пацієнтів, наприклад з Краматорська, Слов'янська, Дружківки та перевозимо їх до міст, де вони зможуть отримати медичну допомогу. Наприклад у Дніпро. Це займає п'ять годин. І весь цей час потрібно підтримувати життя пацієнта. Зараз ми хочемо посилити наші можливості.

Є ще один аспект, який нас хвилює. Ми спілкувалися з багатьма українськими лікарями. Вони неймовірні. Але ми також бачимо, що вони дуже виснажені, адже 13 місяців працюють за умов війни. Яким буде для них навантаження надалі, і як вони впораються з нею — це також нас турбує.