Один день раз на рік Володимир Володимирович Путін протягом декількох годин займається улюбленою російською забавою: каже з телевізором. Звичайно, офіційно ця царська забава називається по-іншому. "Пряма лінія з Путіним".

Оскільки по іншу сторону телевізора теж сидять люди. Сидять і дивляться на телевізор, де показують Володимира Володимировича. А деякі навіть чекають, що він буде говорити саме з ними. Чи не з абстрактними "росіянами", а з конкретним Івановим, Петровим або Сидоровим. Адже неспроста майже 2 мільйони росіян поставили свої питання президенту своєї країни. Правда, відповіді отримали менше 100 чоловік. А інакше і бути не може. Адже цар один. А підданих у нього багато.

Правда, виникла проблема. П'ятнадцяту за рахунком щорічну пряму лінію з Путіним подивилося менше росіян, ніж раніше. Невже росіяни перестали вірити у всесилля верховного керівництва? Все набагато простіше. З двох мільйонів запитань Путін зміг відповісти менше ніж на 100. Виграти джекпот в лотереї набагато простіше, ніж отримати відповідь від Путіна. Який тоді сенс в смотрении "прямої лінії"?.

У багатьох людей старшого покоління і зараз живе ностальгія за радянськими часами, коли "можна було написати в ЦК" і питання вирішувалося. Тільки ось нинішня Росія - не СРСР. Соціалізм з його удаваною турботою про людину праці залишився в минулому, так само як і відсутність приватної власності. Тепер мета у чиновника одна - особисте збагачення. Ті росіяни, які це зрозуміли - вийшли на марш проти корупції. Ті, хто зробили вигляд що не зрозуміли - вирішили зіграти в телевізійну "лотерею" з Путіним.

Чому ж росіяни продовжують дивитися і слухати Путіна? Причина банальна. І називається вона - самодержавство. Це коли в країні абсолютна влада тільки в однієї людини. Хочете щоб відремонтували ваш будинок? Пишіть царю.

Хочете щоб навели порядок зі сміттям? Пишіть царю. Проблема з асфальтом на вулиці? Треба написати царю.

Люди самі хотіли цього. Щоб був один центр прийняття рішень. Щоб був головна людина, яка могла б просто і швидко вирішити всі проблеми. Це називається абсолютної централізацією. Коли фактично немає місцевого самоврядування. Коли головне завдання чиновника на місцях - сподобатися вищестоящому начальнику. Коли ефективність чиновника оцінюється виключно за цим показником.

А люди? А люди нехай пишуть листа Путіну. Дасть команду - чиновники заметушаться в прагненні догодити царю.

Ось так і пишуть росіяни листи Путіну. Правда, вже все менше сподіваючись на те, що лист дійде до адресата. Адже виграти в лотерею джекпот шанси набагато більше. Жителі великих міст в самій Росії прекрасно розуміють це. І тому телевізор з Путіним не прикладають до хворого місця. Адже телезустрічі з Путіним у них вже 15.

Для кримчан така телевізійна зустріч всього лише четверта.

І тому все ще жива віра в доброго царя, який "просто не знає" про біди людей, а коли дізнається - обов'язково покарає лиходіїв і нагородить добрих людей - така віра живе.

А ось як довго буде жити - залежить виключно від дорослішання самих кримчан. Від того, наскільки вони будуть вірити в те, що хтось вирішить всі їхні проблеми. Особливо якщо цей хтось вкрав частину іншої держави.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятися від авторського.

Приєднуйтесь до групи "Обозреватель Блоги" на Facebook, слідкуйте за оновленнями!.