У ході візиту президента США Джо Байдена до Європи сталася, можливо, не найгучніша, але дуже важлива подія: Сполучені Штати та Європейський Союз домовилися про масштабні постачання зрідженого газу.
Також країни ЄС (і серед лідерів процесу – Німеччина) активно домовляються про постачання газу з арабських країн.. Це ще не відмова від російських нафти та газу. Але на тлі оприлюдненого плану дій від Європейської комісії про таку відмову вимальовується перспектива, що Росія повністю втратить ринки європейських країн.. Це не станеться швидко. Європі знадобляться щонайменше 2-3 роки до повної відмови від імпорту енергоносіїв із Росії. І як показує досвід, якщо європейці за щось беруться, то іноді довго розганяються, але згодом рухаються до переможного кінця.
Кінець ери російського газу в Європі.
Відмова Європи від російських нафти та газу виб'є фінансову основу існування самої Росії у її нинішньому вигляді. Загарбник уже багато років платить пенсії та зарплати за рахунок доходів від експорту до Європи нафти, а військовий бюджет та корупційну складову на купівлю європейських політиків формує за рахунок продажу газу. Ще якась «копійка» базується на продажу вугілля. Без цих грошей Росія фінансово — особливо в умовах санкцій — взагалі не спроможна: у 2021 році доходи від нафти та газу становили 35% усіх доходів російського бюджету.
До останнього часу Німеччина – ключовий європейський поділник Росії – успішно робила все можливе, щоб надавати Путіну більше та більше фінансів шляхом купівлі нафти та газу. Виведення з експлуатації вугільних та атомних електростанцій, скорочення видобутку вугілля не тільки в Німеччині, а й у всій Європі – все це було прямим фактором зростання експорту газу з Російської Федерації. Чим менше атомної енергії використовувалося і чим менше залишалося вугільної генерації, тим більше потрібно газу для забезпечення виробництва електрики..
Вдалі інвестиції «Газпрому» у різні «екологічні ініціативи» та активна пропаганда в Німеччині проти ядерної енергетики протягом багатьох років дали свої плоди — зростання споживання газу. На тлі Європейського зеленого курсу, що передбачав подальше масштабне закриття вугільної та атомної генерації та заміну її насамперед газової, а також відновлюваної, перспективи бізнесу «Газпрому» продовжували виглядати цілком райдужними.. Але напад на Україну сьогодні повністю змінив - так, саме вже змінив, і це остаточно - стратегію розвитку енергетики Європи.
Довіра до Росії повністю втрачено. Імідж " У тому числі й німцями. Профільний міністр задекларував та здійснює розворот Німеччини на 180 градусів в енергетичній сфері, подалі від російського газу. І хоча технічно неможливо зробити це миттєво, курс заданий правильно. Про абсолютну більшість інших країн Європи не варто говорити. Останню сесію Міжнародного енергетичного агентства в Парижі треба було слухати хоча б лише заради отримання задоволення від планів буквально кожної країни вивести російські енергоносії з використання.
Атомна енергетика повертається у фокус: скасовується виведення з експлуатації станцій (зокрема, у Бельгії), оголошується про нові проекти (у Франції та Польщі, а далі буде ще багато країн). Відновлювана енергетика продовжить розвиватись. Але замість газу використовуватимуть індустріальні акумулятори та малі модульні реактори (ММР). І тут своє слово скажуть Сполучені Штати: саме вони вже кілька років просувають модель розвитку ядерної енергетики за допомогою дуже безпечних та абсолютно непридатних для військового застосування у будь-якій формі ММР.
Вікно можливостей для України.
Одночасно відкрилася фантастично приваблива тактична можливість для України. 16 березня було здійснено синхронізацію української енергетичної мережі з європейською, яку, завдяки конструктивній позиції європейців та неймовірним зусиллям технічних фахівців «Укренерго» та дипломатичної команди Міністерства енергетики, вдалося виконати за два тижні замість півтора року згідно з попереднім планом. Наступний крок – відкрити можливість експорту електроенергії з України до Європи.
Це непросте завдання. Україні треба виконати набір технічних та регуляторних вимог, а європейці мають визнати їх такими, що відкривають можливість для експорту (і імпорту). За довоєнними темпами вони тривали б мінімум ще рік-півтора. Але сьогодні часу на це – максимум два-три місяці. Чому? Споживання електрики всередині країни через бойові дії впало, за обережними припущеннями, на 30-35%. Водночас люди в зоні бойових дій не мають можливості платити за електроенергію..
Саме експорт у цій ситуації може компенсувати втрати електроенергетики через несплату та спад споживання. Адже одночасно звільнилися потужності генерації для експорту. А середньоєвропейські ціни на сьогоднішній день вдвічі, а часом і більші, вищі за внутрішні українські. Чому? Саме через використання для генерації електрики великої кількості дорогого газу. В Україні ж атомна, вугільна та гідрогенерація дозволяють мінімізувати використання газу.
Саме така ситуація формує зацікавленість ЄС у якнайшвидшому відкритті експортних можливостей для України.. Адже українська електроенергія може допомогти європейським країнам замість спалювати газ для генерації електрики, влітку закачувати його до сховищ..
І таким чином одночасно зменшити частку російського газу в балансі (адже газу загалом знадобиться приблизно на 5 млрд кубометрів менше, бо українська електрика його замінить) та заощадити на різниці ціни газу та електрики з України близько 4 млрд євро за нинішніх цін на газ та.
Отже, виграють Європа та європейські споживачі — вони заощадять гроші. До того ж, отримають моральне задоволення: скоротять споживання газу від країни вбивць.. Але також виграє і Україна — на тому, що заробить на експорті електроенергії (приблизно 1,7–1,9 млрд євро за сезон), на тому, що ЄС допоможе скоротити споживання російського газу (що саме по собі приємно), і на тому.
Більше статей Олександра Харченка читайте за посиланням.