Перше рішення Міжнародного суду ООН за позовами України проти Росії очікувано спровокувало бурхливі дискусії і діаметрально протилежні трактування. Хтось назвав його перемогою, інші - поразкою України, а хтось справедливо зазначив, що поки ні про перше, ні про друге не може бути й мови.
На даному етапі можна сміливо стверджувати, що попередні висновки суду в Гаазі є задовільними для України. Не всі прохання Києва були схвалені, але на це ніхто і не розраховував. Головне - суд визнав юрисдикцію prima facie, що дозволяє розглядати скаргу в подальшому. В деталях першого рішення суду і перспективи процесу в цілому розбирався "Обозреватель".
Чи не "зрада" Україна звинувачує Росію в порушенні двох конвенцій: про ліквідацію всіх форм расової дискримінації і заборону фінансування тероризму. Суд визнав свою юрисдикцію по обидва конвенцій, однак відмовився вводити тимчасові заходи по другій, визнавши докази української сторони недостатніми. Саме цей факт і смакує ряд експертів і політиків на предмет "зради".
На ділі ж визнання юрисдикції згідно з конвенцією про тероризм - вже успіх. Для Міжнародного суду - це абсолютно незвідана територія, адже прецедентів розгляду подібної скарги немає, а сам факт фінансування терористів довести не так просто, як здається на перший погляд.
Те, що суд визнав докази України по другій конвенції непереконливими, ще не вирок. Юрисдикція prima facie адже не спроста перекладається як "юрисдикція на перший погляд". На даному етапі аргументи сторін розглядаються побіжно.
"Необхідно розуміти саму природу цієї стадії розгляду справи. Вона є попередньою, і поки суд глибоко не вникає в доказисторін. Основне юридичне протистояння розгорнеться на наступних засіданнях. І тоді можна буде говорити про перемогу або поразку ", - зазначив у розмові з нами юрист Михайло Солдатенко.
Що до першої конвенції, суд закликав РФ скасувати заборону кримськотатарського Меджлісу, гарантувати права національних меншин на території включеного півострова і відновити можливості для навчання українською мовою.
Юридична матерія не терпить поспіху Головні ризики процесу тепер пов'язані з прийняттям остаточного рішення по юрисдикції. Після російської агресії проти Грузії у 2008 році позов Тбілісі по "антидискримінаційної" конвенції успішно пройшов етап prima facie. Але кількома роками пізніше Грузія програла - суд вирішив, що це питання все ж не в його компетенції. Для Києва це негативний прецедент, проте українська та грузинська ситуації не тотожні. Тбілісі подав позов через 5 днів після початку російської агресії, Україна - майже через 2 роки. І це не той випадок, коли офіційний Київ слід звинувачувати в повільності і несвоєчасність. Тонка юридична матерія не терпить поспіху. Тому підготовка української сторони поки виглядає набагато краще, ніж свого часу грузинської.
До остаточного рішення за позовами ще далеко - розгляд затягується на кілька років. Тому є час зміцнити доказову базу по обидва конвенцій. Довести фінансування Росією тероризму - завдання максимум. Але суд навряд чи визнає порушення РФ даної конвенції без незаперечних доказів, наприклад, без свідчень терористів і їх свідчень. Відносно "антидискримінаційної" конвенції тепер важливо довести навмисність і масовість порушень. Якщо цього не станеться, суд може не визнати остаточної юрисдикції.
"Процес в цілому в кращому випадку завершиться рішенням, за яким РФ визнають країною, яка порушила свої зобов'язання по" антидискримінаційної "конвенції. У мене є великі сумніви, що Росія буде визнана винною в порушенні конвенції про фінансування тероризму. По крайней мере, в повному обсязі ", - прокоментував" Обозревателю "надзвичайний і повноважний посол України, екс-представник України в Раді Організації Об'єднаних Націй з прав людини Володимир Василенко.
Наслідки для Росії Навіть якщо остаточне рішення суду буде прийнято на користь України, ніхто не зможе змусити Росію його виконати. Як мінімум тому що для його імплементації в життя потрібні резолюції Ради безпеки ООН, в якому РФ має право вето. Та й в міжнародному праві немає відповідних методів примусу, на відміну від національних систем. Прецеденти невиконання рішень МС ООН є. Наприклад, так поступили США за позовом Нікарагуа від 26 червня 1986 року.
Однак судовий процес у Гаазі - не формальна. У разі позитивного рішення найбільш авторитетний судовий орган визнає факт порушення Росією міжнародних норм. Невиконання РФ вимог МС ООН - додатковий політичний аргумент України, в тому числі в контексті розширення або збереження санкцій.
Як повідомляв "Обозреватель", 19 квітня Міжнародний суд ООН оголосив відразу кілька рішень у справі за позовом України проти Росії.
Так, суд визнав за собою юрисдикцію prima facie для розгляду даної справи.
Крім того, суд заявив, що Україна не надала достатньо доказів фінансування Росією тероризму. Разом з тим, Міжнародний суд ООН погодився на введення заходів за позовом України проти РФ в частині захисту національних меншин в Криму.
Також суд зобов'язав Україну і Росію повністю виконувати всі положення досягнутих в Мінську домовленостей.
Приєднуйтесь до груп "Обозреватель" на Facebook і VKontakte, слідкуйте за оновленнями!.