Канада має тісні культурно-історичні зв'язки із США — обидві країни були колоніями Великобританії, є переважно англомовними та входять до англо-саксонського світу. Мають найдовшу у світі лінію кордону (близько 9 тис.. км).

США та Канада воювали на одному боці в обох світових війнах, у Кореї та Перській затоці; заснували НАТО і мають тісні економічні зв'язки – вони разом із Мексикою утворили єдину зону вільної торгівлі CUSMA. Також, крім членства в НАТО, США і Канада сформували спільне Командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (NORAD), в рамках якого війська цих держав спільно обороняють повітряний простір Північної Америки..

Однак усі ці спільноти не означають, що країни мають об'єднатися в одну державу — і тим більше Канада не повинна ставати 51 штатом США, хоч би як цього хотілося Дональду Трампу. Навіть якщо уявити, що країни можуть об'єднатися, то, швидше за все, населення Канади на цих територіях сформувало б кілька штатів відповідно до географічних, економічних, культурних та інших факторів, які впливають на формування регіонів у різних державах. І точно, ціла Канада не ставала б одним гігантським штатом, додатком до США..

США вже мають досвід суттєвого розширення своєї території (сучасна площа США у багато разів більша за ту, яку займали 13 бунтівних британських колоній наприкінці XVIII століття), і лише малонаселена Аляска всією своєю величезною територією утворила один штат. Інші великі шматки землі, які різними способами ставали частиною США, формували кілька штатів. Тому можна припустити, що і з Канадою було б так само.

Сама Канада складається з 10 провінцій та трьох територій і є другою за площею країною світу (займає майже 10 млн кв. км. Відповідно, об'єднавшись із США, вони б утворили найбільшу у світі країну, площею понад майже 20 млн. квадратних кілометрів.. Однак із понад 40 млн канадців лише близько 13% підтримують ідею об'єднання зі США.. У Канаді є потужні політичні сили, які виступають різко проти приєднання до США.

" " І це, якщо відкинути апокаліптичні сценарії з жорстокою агресією на кшталт російської проти України, є основним чинником, який робить проект інтеграції Канади до США малоздійсненним.

Усього три місяці тому такий аналіз у принципі мало хто міг собі уявити. Але в умовах, наближених до реального світу, якщо відкинути ідею окупації Канади, інтеграція її ліберального населення в американську політичну систему поховає всі амбіції Республіканської партії на найближчі десятиліття. Тобто самим ініціаторам цієї полеміки вкрай невигідно збільшення населення США ще на десятки мільйонів потенційних виборців їхніх основних конкурентів. Це підтверджує статистика: Трампа підтримав би на виборах 21% опитаних з цього приводу канадців, натомість більше двох третин проголосували б за Харріс.

Тим більше, в умовах американської виборчої системи на президентських перегонах усі голоси виборців від нових територій можуть дістатися кандидату від демократів..

Тому, коли спаде популістський запал від публічних випадів з боку екстравагантного американського лідера, у раціональній площині дискусія про об'єднання США та Канади розгортатиметься зовсім в іншому руслі.

Завдання мінімум Дональд Трамп, схоже, примудрився виконати, ще не ставши повноцінним президентом. Незручний для нього ультраліберальний канадський прем'єр Джастін Трюдо вже подав у відставку (зберігатиме посаду до 9 березня). Його відставка не була спровокована самими заявами Трампа, проте позиція нового американського лідера стала останньою краплею в тому морі проблем, які останніми роками впали на голову колись надзвичайно популярного політика..

Таким чином, де-факто вже відбулася часткова інтеграція Канади до американського політичного простору.. Якщо президент США може " Проте руху у зворотний бік не спостерігається — канадські політики не мають впливу на обрання американського президента чи членів Конгресу. В умовах демократії такий стан речей вигідніший Вашингтону, ніж повноцінна інтеграція, принаймні поки що на Капітолійському пагорбі правлять консерватори.

Однак певний тип інтеграції може бути завданням максимум нової адміністрації. Це може бути щось на кшталт союзної держави чи якоїсь форми асоціації — за якої американський політичний істеблішмент візьме під контроль усі стратегічні ресурси та галузі північного сусіда (арктичне узбережжя, оборонне замовлення, сировинні ресурси тощо). ), але натомість не допустить канадських громадян до управління цим спільним проектом. І ось тут може справді розв'язатися боротьба.

Дональд Трамп намагатиметься кувати залізо поки воно гаряче — нав'язати свою волю, поки в Канаді при владі слабкий і надто непопулярний прем'єр. Тому ймовірно, що свій проект подальшої взаємодії США та Канади (реальний план, а не голослівні заяви) Трамп може оголосити на самій інавгурації. І надалі боротьба відбуватиметься за текстові формулювання в самій угоді майбутнього проекту, від якого повністю Канада, швидше за все, не зможе відмовитись..

Зараз США є найбільшим імпортером канадської продукції, куди прямує 77% канадського експорту ($421 млрд проти $353 млрд імпорту зі США в 2023 році). Тобто є дефіцит у торгівлі у розмірі майже $70 млрд, проте посол Канади в США Крістен Хіллман зазначає, що населення США вдесятеро більше перевищує населення Канади, тому якщо рахувати торговельний оборот на душу населення, то Канада суттєво випереджає своїх сусідів в імпорті товарів.. Також сторони інвестували одна в одну більше одного трильйона доларів США в 2022 році ($438,8 млрд. США і $589,3 млрд. — Канада).

Хоча Канада практично не має збройних сил — її 63-тисячна регулярна армія перебуває у вкрай плачевному стані, проте в Білому Домі розглядають залучення економічних важелів для примусу Канади до інтеграції.. Дональд Трамп загрожує запровадити митні тарифи у розмірі 25% на всі канадські товари та послуги.

Професор історії бізнесу Школи менеджменту Ротмана при Університеті Торонто Димитрі Анастакіс зазначає, що США можуть релоцювати своє автомобільне виробництво з Канади до США. Але це зруйнує виробничі лінії, які напрацьовувалися десятиліттями з часів Другої світової війни. І заплатять за це американські споживачі автомобільної продукції.

В інших галузях можуть виникнути схожі проблеми. Адже специфіка канадського імпорту полягає в тому, що він є критичним для деяких галузей американської промисловості..

Також Канада є найбільшим імпортером продуктів із США на душу населення. Прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо зазначив, що Канада є критичним імпортером для продукції 35 американських штатів, натомість сама країна кленового листа постачає США 25% їхніх потреб у сирій нафті (деякі нафтопереробні заводи просто зупиняться без нафти з канадської провінції Альберта)..

За таких обставин торговельна війна з Канадою може боляче вдарити по звичайних американських працівників промисловості — а це ключовий електорат Дональда Трампа.. Трюдо прогнозує зростання цін на паливо та електроенергію в США на чверть, якщо тарифи таки буде введено. З іншого боку, така залежність сама по собі є причиною роботи над взяттям норовливого північного сусіда під контроль. Дональд Трамп вже працює безпосередньо з керівництвом провінції Альберта, провівши зустріч із її керівницею Даніель Сміт.

До чого може призвести така екстравагантна політика Дональда Трампа стосовно найближчих сусідів та союзників?

Так, якщо Трамп зможе приєднати Канаду, США справді отримають значну ресурсну базу, яка зараз перебуває у родовищах Канади.. США стануть найбільшою країною у світі з величезною береговою лінією та прямим доступом до значної території Арктики. Запаси нафти та прісної води США стануть одними з найбільших у світі.

Однак все це Вашингтон може отримати і без такого екстраординарного кроку шляхом більш витонченої дипломатичної гри та дипломатичних маніпуляцій (американські корпорації можуть отримати доступ до канадських ресурсів, а військові безперешкодний доступ до узбережжя Арктики).. Проте негативні наслідки від такого кроку більш ніж серйозні.

Опустимо апокаліптичний сценарій із військовим вторгненням. Навіть тиск та спроби спонукати Оттаву до " Адже сама асоціація з діями РФ щодо Білорусі (а такі неодмінно з'являться) — це вже удар по іміджу США як незмінного генератора ідей побудови оригінального нового, безперечно, кращого і досконалішого суспільства..

Більш практичні наслідки — це руйнація системи колективної безпеки, верховенства права та дипломатії Західного світу як такої.. Адже дуже важко знайти історичний прецедент, коли могутній лідер відбирав території та суверенітет у найближчого союзника.

А ті аналогії, які є, не обіцяють нічого хорошого Вашингтону.

Усі країни НАТО, які відчували себе у повній безпеці, тепер шукатимуть нових способів зберегти свій суверенітет та територіальну цілісність.. Так, їхні витрати на оборону зростуть і, можливо, навіть перевершать заповітні 5% від ВВП, проте на чию користь вони будуть? І чи не виявимося ми найближчими роками у фантасмагоричному світі, в якому Канада та Австралія укладуть оборонний пакт із Китаєм, щоб захистити себе від територіальних посягань США.?