Український кореспондент естонського видання postimees. Максим Кияк пише про те, життя яких людей забирає війна, яка донині триває в Україні.
Він був одним з десяти тисяч, убитих в цій неоголошеної і ганебної війні. Кожна її жертва - це ніби маленька історія. Історія життя Леоніда Деркача дійсно унікальна. Батько двох синів, висококваліфікований юрист, кандидат наук і викладач в університеті, який залишив свою роботу і сім'ю, щоб з власної волі піти захищати країну. Як зазначила одна з його студенток, його поважали абсолютно все на факультеті. Вона також згадує, що Леонід ставився до кожного зі студентів на рівних. У мирний час він також давав безкоштовні юридичні консультації. Пізніше, вже на фронті він точно так же консультував військових. Тож не дивно, що саме там Леонід отримав свій позивний «Академік».
Є певний символізм у тому, Леонід Деркач родом був з Хотинського району Чернівецької області України, адже саме там знаходиться відома і давня Хотинська фортеця. У сімнадцятому столітті ця фортеця в буквальному сенсі врятувала Європу від турецької армії. Через чотири століття Леонід захищатиме свою країну на Донбасі вже від іншої загрози зі Сходу. І точно так само, як Хотин грав виняткову стратегічну роль по захисту Європи, таку ж важливість має і Авдіївка, в якій Леонід Деркач був недавно убитий осколком "Граду" прямо в серце.
Тільки лише під час декількох днів недавніх надзвичайних за своїми масштабами бомбардувань в місті Авдіївка було пошкоджено близько 150 будинків і вбито близько двадцяти військовослужбовців. Були також жертви і серед мирного населення. Кричущим прикладом цинізму тих, хто обстрілював Авдіївку, був артилерійський обстріл ними місцевого центру гуманітарної допомоги. Але завдяки професійним діям місцевої влади, волонтерів і військових місто не став «українським Алеппо». Вся країна брала участь у порятунку Авдіївки.
Ситуація, подібна на ту, що в Авдіївці, цілком може повторитися в доступному для огляду майбутньому. Такі ж обстріли можуть статися і в інших гарячих точках на Донбасі. Тільки минулої середи ввечері Авдіївка була знову обстріляна, під час чого один цивільний був убитий і кілька поранено. Також було вбито і троє українських військових. Це означає, що ескалація на Донбасі буде тривати, і що російська агресія проти України буде відбуватися і далі. Також це означає, що агресор знову буде продовжувати обманювати, замітаючи власні сліди і граючи роль миротворця, залишаючись при цьому, насправді, войнотворцем. Він також буде намагатися нав'язувати власні правила, продовжуючи при цьому їх порушувати. Цей войнотворец буде знову надсилати свою зброю артилерію і «гуманітарний конвої» в іншу державу. Так само як і відправляти сотні і тисячі «добровольців», які «заблукають» далеко від їхнього будинку або «відправляться на канікули» до суверенної країни. Тим не менш, багато з цих «туристів» знову без усіляких почестей будуть поховані в безіменних могилах, тоді як тіла українських солдатів будуть зустрічати зі свічками, квітами і зі словами «герої». А поки що молода країна буде продовжувати вчитися захищати себе і боротися за незалежність.
Шкода тільки, що заради цього Україна повинна втрачати своїх найвидатніших людей на війні, яку веде проти неї інша країна, ніколи не цінувала людей. У той же самий час двоє маленьких синів Леоніда Деркача повинні будуть вчитися рости без їх батька в світі, в якому зло перемогти не так і просто.
Захід поступово прощається з ілюзією світу в Україні, поки в самій Україні прощаються з кращими синами і дочками. І дуже хочеться сподіватися, що всі ці втрати не будуть марними.