Одна из неожиданных и важнейших фраз, которую мне в шутку сказала как-то дочь: "мама, это сейчас уже не твое место".... Когда мы обычно едем в машине: сын за рулем, я на сиденье возле него, а дочь позади. Именно в тот день мы куда-то собирались с девушкой сына. У нее не так часто выдается возможность приехать. Я автоматически шла к переднему сиденью. Хотя обычно, когда сын не один, сажусь сзади. Вот именно тогда дочь тихо и сказала эти слова – имея в виду, что рядом со взрослым сыном должна сидеть его женщина.
Далее текст на языке оригинала. Я думаю часто про місце, яке ми займаємо поруч з дітьми, поруч із іншими людьми.
Про маркери – внутрішні та зовнішні, коли нам варто фізично переміститись "в тінь", не втрачаючи всередині відчуття свого важливого місця.
Колись весь простір нашого життя займала малесенька дитина і ми ж і були "її місцем життя". Фізично та емоційно. А потім так важливо було вчасно відпускати руку, змиритись з тим, що діти в якийсь момент дивитимуться вже не на нас, і ми перестанемо бути богинями та героями.
Діти мають з часом переставати потребувати нас. Ми маємо переміщуватись у їхньому внутрішньому світі.
"Це вже не твоє місце" – суцільного всесвіту твоєї дитини.
Ти не маєш бути "найкращою жінкою" сина, ти не можеш собі дозволити бути "мачухою", що дає отруйне яблуко сумнівів та застиглості жіночості своїй красуні – доньці.
У твоєму житті має з’являтись багато різних сенсів, щоб материнство не ставало єдиним. Інакше ти просто не витримаєш миті, коли вони підуть у своє життя, чи не відпустиш дитину в дорослішання.
Ти маєш вчасно собі казати – "це вже не твоє місце" – щоб поруч з дітьми з’являлись друзі, кохані… Але напевно наше внутрішнє місце – сама вісь материнства – залишається постійною.
Скільки б не було років нашим дітям, де б вони не були.
Я сьогодні пригадувала, як на сертифікації студентів у мене була символічна дія. В самому кінці курсу я казала: "весь курс ви дивились на мене. Дякую за довіру, за те, що обрали бути авторитетною для вас у знаннях. А тепер мені важливо стати поруч з вами чи за вами, щоб ви дивились вперед, щоб у своїй реалізації ви не порівнювали себе зі мною, щоб ви бачили лише вашу відкриту дорогу та розквіт" Для слухачів курсу, звичайно, я не була в материнській позиції. Але я сьогодні подумала про те, що в стосунках з моїми дітьми я хочу створити таку "ініціацію", справжній родинний ритуал – коли лише я, чи взагалі всі дорослі в певному віці збираються на родинне свято і переходять ЗА дитину.
Щоб вона відчувала, що я\ми надійно за її спиною.
Що я\ми не претендуємо на місце, де має бути її партнер-партнерка.
Що ми поруч, але не будемо маячити перед нею, і її власний шлях відкритий.
Але всередині я\ми знатимемо – що все своє життя, де б ми не були, і де б не були діти, у всіх можливих світах, дитина буде в просторі нашої любові.
Бо цей простір любові — це і є наше вічне місце. Місце Мами.