Це трохи скорочений переклад колонки Болтона. Приємно читати розумну людину. Неприємно від того що він пише.
Чого насправді хоче Трамп? Де в нього блеф, бравада й торг, а де — ні? Оскільки в нього немає ані філософії, ані стратегії національної безпеки, і він часто не має заздалегідь визначених цілей, спостерігачі з усього політичного спектру часто розгублені.
Та єдиний незмінний фокус Трампа — це він сам. Саме тому зрозуміти цю нетипову поведінку, те, що відбувається у нього в голові, майже неможливо. Медіа, політики й бізнесмени знову і знову переконують себе, що він просто позує, а потім постійно дивуються його діям.
Багато хто казав, що Трамп ніколи не стане принижуватись до врегулювання щодо України, яке надто багато поступається Росії. Під час кампанії 2024 року Трамп неодноразово хвалився, що війна в Україні (і на Близькому Сході) ніколи б не почалась, якби він був президентом, звинувачуючи Байдена у слабкості. Але ні його прихильники, ні противники не помітили його одержимості відновленням особистої дружби з Путіним. Для Трампа хороші особисті стосунки між лідерами — це показник добрих відносин між державами, що є вкрай спрощеним уявленням про світ.
Путін казав, що хоче миру — і Трамп йому вірив. Саме тому він так багато поступався Росії і саме тому Володимир Зеленський справедливо почувається в облозі. Трамп не хотів відстоювати свободу та незалежність України. У нього не було потреби демонструвати силу перед обличчям неспровокованого вторгнення Росії, щоби стримати, скажімо, китайський реваншизм щодо Тайваню.
Ба більше, ще з першої каденції Трамп прагнув Нобелівської премії миру. Він заздрив нагороді Барака Обами, отриманої у перший рік президентства без жодної очевидної причини — і він вважав, що теж на неї заслуговує. Тому врегулювання війни в Україні чи на Близькому Сході він бачив як шлях до премії на початку другого терміну. Саме тому Трамп часто хвалився, що може завершити війну в Україні в перший же день на посаді, або бодай за 24 години — якщо лишити його наодинці з Путіним і Зеленським. І саме тому у своєму березневому зверненні до Конгресу він назвав війну "безглуздою". Очевидно, що таку війну легше припинити, ніж ту, де справді стоять важливі питання.
Щодо НАТО спостерігачі вважали, що Трамп просто торгується, коли заявляв, що США не захищатимуть членів Альянсу, які не витрачають 2% ВВП на оборону. Коли ж він підняв ціль до 5%, теж сказали — це лише торг. Але Трамп насправді має це на увазі. НАТО не може бути впевненим, що США не вийдуть з Альянсу.
А ще — захоплення Трампа тарифами. Шкода, яку він завдає Україні чи НАТО, — ніщо порівняно з тією шкодою, яку його тарифи можуть завдати економіці США та всій світовій економічній системі. Якби Трамп діяв 1 квітня, можна було б сказати, що це жарт і врятувати глобальну економіку від трильйонних втрат, коли ринки пішли вниз. Але, на жаль, Трамп був абсолютно серйозний — і це було видно задовго до "Дня визволення".
І тут, знову ж таки, "експерти" й стривожені бізнесмени вперто ігнорували той факт, що Трамп називав "тариф" найгарнішим словом в англійському словнику. Казали: "Тарифи будуть точкові, ретельно продумані, він швидко укладе угоди". Але навіть коли світові фондові ринки стрімко падали, експерти продовжували шукати сенс у його "стратегії".
І знову — помилка. Як і у випадку з Україною, він слухає лише самого себе. Він створює свій власний світ — цього разу уявний торговий світ — і живе в ньому.
Трамп не стільки бреше, скільки править паралельним всесвітом — наче це дитячий будиночок на дереві, де цифри значать лише те, що скаже він. І дуже нервує, коли цифри справжнього світу не збігаються з його уявленнями: мовляв, хто тут головний?
Трамп не розрізняє друзів і ворогів США — ані у військово-політичному, ані в економічному сенсі — і, здається, його це не турбує. Має значення лише, хто є другом чи ворогом самого Трампа — і ці списки аж ніяк не збігаються з американськими.
Підписатися на Богданова