Трамп придет – порядок наведет.

Обещал написать еще раз (в который раз! ) о мирных переговорах. Напишу коротко самое главное, потому что кто умеет читать длинные тексты, тот уже читал.

Далее текст на языке оригинала. Для танго потрібні двоє. Для мирних переговорів потрібна згода обох сторін. Згода України позначена неодноразово. Згоди росії немає. Представники американської адміністрації кілька разів запрошували Путіна до переговорів й отримували відмову.

Чому? Тому що з точки зору Путіна у нього все гаразд: гроші ще є (хоча Фонд національного добробуту спалений на 2/3), люди ще є (хоча вони не добирають потрібні кількості, але шукають і знаходять різні джерела -- то зеки, то корейці, тепер от закредитовані невдахи), військова техніка ще трохи залишилася (але вона потрібна все у менших кількостях), економіка ще тримається (хоча проблеми наростають), танкери ходять, і головне -- є щоденне просування лінії фронту (хоча все менше й менше). Верхні еліти складаються з бенефіціарів війни, середні еліти залякані очікуванням ротації, залишки середнього класу живуть у штучному комфорті, решта сидять тихо й бурчать на кухнях. В такому режимі можна воювати ще довго.

Що робити Трампу, аби примусити Путіна до переговорів? Варіантів чимало.

Швидких важелів нема, й тому 24 години перетворилися на 72, потім на 100 днів, потім на півроку.

Обіцяють у березні представити мирний план, але не представлять. Покажуть велику бульбашку, всередині якої порожнеча.

Я продовжую вважати дуже реальним описаний мною раніше сценарій, в якому Трамп загалом відвертається від війни в Європі (тобто російсько-української війни), перекидаючи всю відповідальність на європейців. Йому буде неприємно це зробити, бо він сподівався виглядати супер-переговорником та миротворцем історичного масштабу. Але краще вийти з програшної гри, ніж програти.

"Зелений виноград", казала лисиця в Езопа. Не дуже й хотілося.

Будьмо реалістами, не сподіваймося на швидкі прості рішення.

Не зачаровуймося, то й не треба буде розчаровуватися.