Минулого місяця першого турецького авіаносця вітчизняного виробництва «Анадолу» відправили до Босфору.. Демонструючи військовий корабель, президент Реджеп Тайіп Ердоган сподівається запалити патріотично налаштованих виборців перед голосуванням, що пройшло 14 травня.. Але його харизми, широких жестів та подарунків може виявитися недостатньо.
«Людина, яка править Туреччиною з 2003 року у все більш авторитарному стилі, може зазнати поразки», - пише The Economist.
Більшість опитувань кажуть, що Ердоган відстає у президентських перегонах із невеликим відривом. Видання припускає, що якби він програв, це був би приголомшливий політичний розворот із глобальними наслідками.. Турецький народ став би вільнішим, менш наляканим і згодом більш успішним. Новий уряд відновив би понівечені відносини із Заходом. Туреччина - член НАТО, але за часів правління Ердогана вона стала деструктивним гравцем на Близькому Сході і прагнула більш тісних зв'язків з Росією..
«Найважливіше те, що в епоху, коли правління авторитаристів зростає скрізь: від Угорщини до Індії – мирне усунення Ердогана продемонструвало б демократам у всьому світі, що таких лідерів можна перемогти», – йдеться у статті.
Для початку можна подивитися на саму Туреччину, країну із середнім рівнем доходу з 85-мільйонним населенням на перехресті між Азією, Європою та Близьким Сходом.. Як і автократи в усьому світі, Ердоган вчепився за владу, систематично послаблюючи інститути, що обмежують і коригують погану політику. Його опоненти – шестипартійний альянс із детальним планом управління державою – обіцяють відновити ці інститути..
[see_also ids\u003d"
З багатьох поганих наслідків ледь обмеженої влади економічна політика Ердогана найбільше вдарила по рядових турках. За два роки він звільнив трьох керівників умовно незалежного центрального банку, зробив свого некомпетентного зятя міністром фінансів і з того часу зобов'язав банк проводити абсурдно м'яку монетарну політику, схожу на цукрову лихоманку.. Це дозволило утримати зростання на досить високому рівні, але призвело до інфляції, яка досягла піку в 86% минулого року і досі перевищує 40% (згідно з офіційними даними, які можуть бути недостовірними). Виборці нарікають, що ціна на цибулю за два роки зросла вдесятеро.
У разі своєї перемоги на президентських виборах кандидат від опозиції Кемаль Кілічдароглу пообіцяв відновити незалежність банку та знизити інфляцію до однозначного показника, що, якщо пощастить, також зупинить обвал іноземних інвестицій.. Але виправити потрібно не лише економіку.
Турецька демократія теж ледь жива. Як і багато інших автократів, Ердоган «кастрував» судову владу за допомогою ручної Ради з юридичних призначень. Він заткнув рота ЗМІ частково шляхом залякування, а частково шляхом організованого продажу видань своїм друзям. Це теж поширений прийом. Ердоган відсунув парламент на другий план, внісши у 2017 році зміни до Конституції, які надали йому право видавати укази на власний розсуд. Кілічароглу обіцяє змінити цю практику.
Прокурори Ердогана залякують активістів та політиків сфабрикованими звинуваченнями у «тероризмі». Серед політичних ув'язнених Туреччини – лідер головної курдської партії, третьої за величиною в країні, якій загрожує заборона. Опозиційному меру Стамбула загрожує в'язниця та заборона займатися політикою. Колишні урядові важкоатлети бояться критикувати президента, вимагаючи анонімності перед тим, як обговорювати його пошепки. Все це погіршиться, якщо Ердогана переоберуть, але швидко покращиться, якщо він програє.
[see_also ids\u003d"
Перемога опозиції також була б корисною для сусідів Туреччини і мала б величезне геополітичне значення для Заходу.. Сьогодні Туреччина майже повністю відірвана від решти Європи, хоча номінально вона все ще є кандидатом на вступ до ЄС.. Можливо, цього ніколи не станеться, але Кілідароглу обіцяє виконувати рішення Європейського суду з прав людини та почати звільняти політичних в'язнів Ердогана. Європа має відреагувати на це відновленням давно зупиненої візової програми для турків, покращенням доступу Туреччини до єдиного ринку ЄС та більш тісною співпрацею у сфері зовнішньої політики..
Також The Economist прогнозує покращення турецьких відносин з НАТО, якщо чинний президент зазнає поразки на виборах.. Турецьке блокування вступу Швеції до альянсу буде знято. Відносини зі США, отруєні зближенням Ердогана з Володимиром Путіним та нападами на курдські сили в Сирії, покращаться.
«Однак нова Туреччина продовжить політику Ердогана щодо України, яка полягає в тому, щоб ходити тонкою лінією.. Вона продовжить постачати Україні безпілотники, але не приєднається до санкцій проти Росії, оскільки надто залежить від неї в плані туристів і газу», – йдеться у статті.
Більш важливим буде сигнал, який перемога опозиції надішле демократам у всьому світі.. Авторитарні лідери зараз підривають демократію, не скасовуючи її, а лише руйнуючи правила та інститути, що обмежують їхню владу. 56 країн кваліфікуються як " Хоча наприкінці Холодної війни таких було 40. Цей список може зрости. Президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор намагається підірвати судову та виборчу систему країни.
Маяк для пригноблених.
Якщо Ердоган програє, це покаже, що ерозію демократії можна зупинити і підкаже, як саме. Демократичні опозиційні партії мають визнати небезпеку і об'єднатися, доки не стало надто пізно. В Індії фрагментація опозиції дозволила прем'єр-міністру Нарендрі Моді домінувати, хоч його партія набрала 37% голосів. Тепер головному лідеру опозиції загрожує в'язниця. Ситуація у Польщі менш похмура, але її опозиція також програє вибори проти популістської правлячої партії..
[see_also ids\u003d"
Турецька опозиційна партія «Альянс нації» вже досягла значно більших успіхів.
Кілідороглу може здаватися трохи нудним, але він наполегливий творець консенсусу. Крім того, політик поводиться досить скромно. Він повна протилежність своєму опоненту.
«Якби він переміг, це був би величезний момент для Туреччини, Європи та глобальної боротьби за справжню демократію.. Ердоган зробив кілька добрих речей у перші роки свого правління, але постійне накопичення надмірної влади затьмарило його розум і його почуття моралі, як це зазвичай буває», - пише The Economist, не приховуючи своєї симпатії до Кілідароглу.