Важко уявити, щоб ця війна проти України ще гірше розвивалася для Володимира Путіна. Але зовсім не схоже, щоб сам російський автократ погоджувався із цим. І якою б дивною не була його точка зору, до неї потрібно поставитися всерйоз.

Те, що на папері мало стати «легкою прогулянкою» колишньою житницею СРСР, насправді перетворилося на важку бійню. Російський наземний наступ фактично зупинився, про що говорять розвідники США та Великобританії.. Війна триває вже четвертий тиждень. І Росія не досягла контролю над небом. Її літаки досі не можуть безкарно літати над Україною. Найбільші міста країни під контролем українського уряду, хоча російська облога Маріуполя стає все жорстокішою, - пише на сторінках Washington Post Юджин Робінсон.

Чи можна сказати, що Путін програв війну? Ні, тому що було б помилкою недооцінювати здатність російської армії перегрупуватися. І зовсім не зрозуміло, чи зрозумів сам Путін, що він щось уже втратив.. Ракетні обстріли цивільних цілей, таких як житлові будинки, школи та лікарні – це хрестоматійні військові злочини.

«Майже садистське знищення Маріуполя, включаючи бомбардування театру, в якому переховувалися сотні мешканців, не змусило місто здатися.. Але така тактика облоги може зрештою спрацювати, навіть якщо від Маріуполя нічого не залишиться, щоб Росія могла його окупувати», - йдеться у статті.

Важко уявити, щоб Путін спробував повторити таке саме безглузде знищення в Одесі, Львові чи Києві. Але що інше, як його звернення до росіян у середу було точним відображенням його поглядів на світ?

«Цілком можливо, що він справді вірить, що росіяни, які виступають проти вторгнення в Україну – це «покидьки та зрадники». Що необхідно «природне самоочищення» російського суспільства, а для його опонентів вдома та за кордоном «загальна мета – знищення Росії». Здається, він вірить, що його доля – зробити Росію знову великою. І для цієї величі необхідне включення України до імперії», - пише Робінсон..

Ніщо з того, що робить Путін, не слугує російським національним інтересам. До вторгнення він був безперечним правителем клептократичної країни із середніми доходами та вигідними зв'язками з багатими демократіями в Європі та Азії.. Сьогодні ж він очолює країну-парію, відрізану від глобальних фінансових систем та ланцюгів постачання.. До вторгнення до російської військової сили ставилися з повагою, її боялися. Сьогодні путінські Збройні сили показали, що вони незручні, погано забезпечені та невмотивовані.

Але все це не має значення для Путіна, якщо він вірить, що мета Заходу – обмежити та принизити Росію.. Якби вторгнення в Україну було звичайною авантюрою, Путін міг би розвернутися та піти назад. Врахування можливості, яку він озвучує свої реальні переконання, коли називає цю війну «екзистенційною», може стати ключем до пошуків виходу.

«Протягом трьох жахливих тижнів народ України викликав захоплення. Від Зеленського віє Вінстон Черчілл, але, переконаний, він буде першим, хто скаже, що його сміливість мізерна в порівнянні з тими українцями, які виходять проти російських танків і показують середній палець, коли російські військові літаки пролітають над ними. Вони б'ються за кожен квадратний дюйм своєї батьківщини із крутою жорстокістю», - пише автор.

Він також хвалить адміністрацію Джо Байдена за вміле управління кризою.

Американський президент правильно вчинив, коли вирішив, що скоординовані дії широкого альянсу країн матимуть значно більший вплив, ніж односторонні дії США.

«За логікою, найкращий курс дій зараз для Путіна – це пошуки певного способу проголосити перемогу та відвести війська. Але Путін навряд чи об'єктивно зважує всі «за» та «проти». Він повинен уже жалкувати через всю трагічну авантюру, але, цілком можливо, він не шкодує. Це означає, що попереду ще більша трагедія, якщо він і далі наполегливо пропихатиме власні умови замість принципів, за які борються Україну та решта світу», - йдеться у статті.