Росія - "мирна країна, готова дати відсіч будь-якому агресорові". З такими тезами виступають в останні дні багато російських державних діячів, починаючи з президента. Однак грізні оборонні заяви чомусь супроводжуються розробкою наступальних озброєнь.
Причини такої нестиковки пояснює російський політолог і публіцист Іван Преображенський в статті на DW.
Спад російської економіки лише злегка пригальмував переозброєння російської армії. Ледве стало зрозуміло, що ціни на нафту навряд чи сильно впадуть найближчим часом, як керівництво Росії прискорило програму з переоснащення збройних сил. Економити на обороні, як того домагалися економісти, наприклад, Олексій Кудрін, Кремль так і не почав.
Володимир Путін проводить одну нараду за іншим, обговорюючи, на що буде здатна російська армія до 2025 року. А його прес-секретар Дмитро Пєсков відзначає, що такий мозковий штурм з представниками військово-промислового комплексу, міністерства оборони, збройних сил - це унікальний формат, придуманий особисто президентом і вперше випробуваний в 2013 році. Тобто, додамо від себе, напередодні анексії Росією Криму.
Навіть судячи з обговорення держоборонзамовлення на 2016 рік (виконано, за словами Володимира Путіна, на 98,8%), зрозуміло, що економити на озброєнні Кремль не має наміру. Не дивно, враховуючи, що саме в минулому році російські витрати "на оборону" досягли історичного максимуму.
Нападати або оборонятися?.
До чого ж Росія готується - нападати чи захищатися? Багато, як глава Бюро національної безпеки Польщі Павел Солох, явно побоюються, що Москва готується нападати і тому вважають її загрозою для НАТО. "Головним викликом" для "європейської моделі безпеки" називає Росію і міністр оборони Швеції Петер Хультквіст.
Самі російські власті стверджують, що все це виключно оборонні приготування. Кажуть, зовсім як в Радянському Союзі, що Росія, мовляв, готова відповісти на будь-яку агресію, але сама - виключно мирна держава.
Насторожує те, що агресію Росія готова відбивати не лише на своїй території. За словами "оборонного" віце-прем'єра російського уряду Дмитра Рогозіна, Москва має намір захищати не тільки свої кордони, а й дбати про "непорушності кордонів дружніх країн". На жаль, на прикладах України та частково Сирії зрозуміло, як саме в Кремлі трактують допомогу "дружнім країнам".
Поверхневий технічний аналіз російських планів щодо переозброєння теж свідчить на користь "невинності" її військових приготувань. Як, наприклад, накажете трактувати обговорювалися на одній з нарад "питання нарощування бойових можливостей комплексу" Іскандер-М ", в тому числі шляхом збільшення дальності і створення нових ракет," які використовуються в ракетному комплексі сухопутних військ "? Адже це фактично крок в сторону перегляду радянсько-американського Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності, підписаного 8 грудня 1987 года, по якому дальність польоту подібних ракет не може перевищувати 5500 км. Чи не занадто "оборонно" виглядає і ідея давати кращим військовим підрозділам звання "ударних". Це слово явно не з оборонної лексики.
Ці зміни в російській армії говорять про те, що найактивніше зміцнюються саме "наступальні" її підрозділи. У повітряно-космічних силах частка сучасних озброєнь до кінця 2017 року має скласти 68%, в повітряно-десантних військах - 58%, ну а головна оборонна сила - сухопутні війська - повинна бути забезпечена новими видами техніки всього на 42%. Нарешті, Володимир Путін фактично, хоч це мало хто й помітив, оголосив про необхідність "мобілізації" російської науки, як це вже було в СРСР.
Серйозні військові загрози?.
Москва явно не хоче розрядки або не вірить в неї. І, як наслідок, продовжує озброюватися. Ось тільки її можливості не цілком відповідають страхам, які вона викликає у окремих європейських сусідів.
Незважаючи на рекордні витрати на озброєння, до кінця 2017 року російська армія в цілому буде оснащена сучасною зброєю всього на 62%. Бракує явно і грошей, і технологій, про важливість яких говорить Володимир Путін. Так що зараз Росії під силу тільки операції на кшталт сирійської або підтримка різноманітних "народних республік".
До активної наступальної війни країна явно не готова, навіть якби комусь цього і захотілося.
Однак важко прогнозувати, що буде до 2025 року, тим більше що за чинною конституцією президентом Росії до того моменту повинен бути вже не Путін. Чи можна тільки очікувати війни і готуватися до неї без бажання її почати? У цьому-то і небезпека самореалізуються прогнозів: зупинитися на порозі війни іноді дуже складно.
Приєднуйтесь до групи "Обозреватель" на Facebook, слідкуйте за оновленнями!.