Первое, что возникает в воображении при слове "рубец" — брутальный шрам на лице Жофре или улыбка Гуимплена. Что-то, что мы коллективно согласились считать допустимым для маскулинного воина, но — якобы — обязательно искажает всех остальных.

Далее текст на языке оригинала У пластичній хірургії тема післяопераційних рубців залишається однією з найбільш чутливих. У своїй практиці я не зустрічав жодного пацієнта, який би не переймався цим питанням. А чи буде рубець великим? Чи буде його видно? Як він виглядатиме? І питання, від якого моє лікарське око починає легенько смикати: а можна не шити, а просто заклеїти?

Особливо багато тривоги виникає, коли йдеться про операції на обличчі.

У цій статті я чесно та відверто відповім на всі ці запитання. Адже ми боїмося лише того, чого не розуміємо. Тож давайте розберемося.

Головне одразу: повністю уникнути рубців після пластичної хірургії неможливо. Де є надріз — там буде рубець. Це не алхімія, а проста анатомія.

Хороша новина: при правильному підході рубці не впливають на естетику. Найчастіше їх практично не видно — хіба що під мікроскопом або під камерою блогера з 250-кратним зумом для TikTok.

Рубці — як податкова декларація: уникнути не можна, але при грамотному супроводі вони не створюють клопоту.

Рубець — не кара за втручання в тіло, а природний фінал складного процесу загоєння.

Щойно порушується цілісність шкіри, організм запускає багаторівневу програму відновлення: утворюється кров’яний згусток, далі формується нова сполучна тканина, виробляється колаген — природний каркас шкіри.

Чим менша травма — тим менш помітний слід. Але сам процес формування рубця відбувається завжди.

Щоб провести будь-яку пластику — потрібен доступ. Хірургія без розсічення тканин — це або фантастика, або маркетингова казочка для YouTube Shorts.

Розрізи — це не просто "кроїти", а обережно відкривати. Хірург працює як ювелір: планує лінії, обирає зони, де шви будуть непомітними, враховує напрямок натягу тканин. Ми ніколи не "просто зашиваємо" — ми орієнтуємо шви під анатомічні лінії шкіри.

Деколи пластичний хірург обходиться без скальпеля. Під час ліпосакції або ліпофілінгу ми працюємо через мікро канюлі — тонкі трубки, які вводяться через проколи діаметром 2–3 мм. Після загоєння залишаються лише точкові рубчики, що з часом зливаються з оточуючою шкірою. Але й тут — рубець усе одно є, просто він мінімальний.

Розумію ваше роздратування, вже існують машини на автопілоті, а хірурги все ще шиють людей. Але давайте щиро, автопілот досі так собі.   Модні клейові шви - ще гірше.   

Так, клей може бути доречним при поверхневих ушкодженнях, дрібних порізах, коли не потрібно фіксувати глибокі шари. Але в серйозній пластичній хірургії — з багатошаровими тканинами, підшкірною підтримкою, різною товщиною дерми — "склеювання" створює лише ілюзію простоти. Результатом можуть стати провали тканин, некрасивий край рани або навіть її розходження.

Я б порівняв це зі спробою втримати складний каркас будівлі лише на клеї без внутрішнього армування.

Розташування рубців — одне з найчастіших питань пацієнтів. Залежно від зони втручання:

Шаную природну цікавість пацієнтів, які перед консультацією гуглять найстрашніше, що може статися. Цей пошук приводить їх до келоїдних рубців.  

Важливо розуміти — келоїдні рубці зустрічаються рідко. Це не просто "поганий шов", а особлива реакція сполучної тканини, яка має генетичну природу.

Найбільшу схильність до келоїдів мають:  

Саме тому перед операцією я завжди обговорюю з пацієнтом історію попереднього загоєння. Якщо є схильність — ми плануємо додаткову профілактику ще до початку втручання: правильна техніка ушивання, профілактичні пластини, спеціальні креми, а за потреби — навіть превентивна лазерна терапія.

Більшість же пацієнтів взагалі не стикаються з келоїдними проблемами — загоєння йде за стандартним сценарієм і рубці поступово згладжуються.

Щоб зменшити тривогу і краще розуміти, чого чекати після втручання, завжди рекомендую обговорити з лікарем кілька ключових моментів:

Чим більше ясності — тим менше страхів і несподіванок. А інформований пацієнт — завжди найкращий партнер у процесі відновлення.

Звичайно, майстерність хірурга — фундамент. Від його рук залежать і планування, і техніка шиття, і точність кожного руху.

Але не все вирішується в операційній. Дуже багато залежить від:

Рубець — не ворог. Це тиха пам’ять організму про пройдений шлях, свідок ваших рішень і змін. Він не робить вас гіршими чи кращими — він просто є. І коли рубець створено уважними руками, доглянуто належним чином, він не стане тим, що псує естетику. Навпаки — стане ледь помітною частиною нової гармонії.