У XXI столітті історія Тоттенгема — це насамперед історія відносин між давнім головою клубу Деніелем Леві та родиною Льюїс, головними акціонерами.
Ще в 1990-х молодий Леві почав працювати на Джо Льюїса, став його протеже і згодом очолив інвестиційну компанію ENIC. Саме вона у грудні 2000-го придбала 29,9% акцій в Алана Шугара за ?22 мільйони. Вже наступного року Леві став головою Тоттенгема. Протягом 24 років він міцно тримав клуб у своїх руках, перетворивши його на глобальний бренд вартістю близько ?4 мільярдів, із сучасною базою та одним з найкращих нових стадіонів у Європі. Родина Льюїс залишалась у тіні, дозволяючи Леві бути обличчям клубу.
Але в четвер, 4 вересня, ця епоха закінчилась. Леві повідомили, що він більше не виконавчий голова. Його місце зайняв Пітер Черрінгтон — колишній банкір і директор ENIC, якого Льюїси ввели до ради директорів у березні. Тепер він став новим невиконавчим головою.
Новина вразила всіх зненацька. Багато співробітників дізнались про неї лише з електронного листа від CEO Вінала Венкатешама, що вийшов одночасно з офіційною заявою. У ній повідомлялось, що Леві "склав повноваження". У коротких цитатах він дякував фанам, зізнавався, що "надзвичайно пишається" своєю роботою, і обіцяв підтримувати команду й надалі.
Втім, несподіванкою ця історія була лише на перший погляд. Останні кілька років було помітно, що відносини Леві та Льюїсів втратили колишню єдність. А коріння змін тягнеться ще з початку цього року, коли родина вирішила серйозно розібратись із головним питанням, яке хвилює фанатів: чому команда грає так погано?
Минулого сезону Тоттенгем виграв Лігу Європи у Більбао в травні, але в АПЛ усе виглядало катастрофічно — найгірший сезон у чемпіонаті майже за пів століття. Та й навіть трофей у Більбао став першим великим з 2008 року. Відтоді як команда дісталась фіналу Ліги чемпіонів у 2019-му, вона лише раз фінішувала в топ-4 — у сезоні-2021/22. І попри сучасну базу (2012) та новий стадіон (2019), стабільної конкурентності на полі так і не було. Лише за Маурісіо Почеттіно Тоттенгем дійсно тривалий час боровся за високі місця.
На початку цього року Льюїси залучили американську консалтингову компанію Gibb River, щоб розібратись у проблемах. Вона провела інтерв’ю з топ-менеджерами клубу, намагаючись зрозуміти, що йде не так. Це був не аудит заради скорочення витрат чи оптимізації. Мета була більш масштабна: що саме треба змінити у спортивному та управлінському сенсі, аби Тоттенгем знову почав вигравати?
Саме тоді ж, 12 березня, до ради директорів і прийшов Черрінгтон, колишній CEO Citi Private Banking. Він швидко занурився у справи клубу, і менш ніж за пів року опинився на місці голови.
Рада директорів Тоттенгема продовжувала змінюватись. У квітні оголосили, що новим CEO клубу стане Вінай Венкатешам. Це було радикальне рішення — адже в епоху ENIC у Тоттенгема взагалі ніколи не було CEO. Але Льюїси цей крок схвалили. А наприкінці сезону стало відомо, що виконавчий директор Донна-Марія Каллен залишає клуб — людина, яка протягом усього правління Леві мала величезний вплив за лаштунками.
Не обійшлося без перестановок і на футбольному боці: пішов головний футбольний директор Скотт Манн, а Анже Постекоглу був звільнений і замінений на Томаса Франка.
Спершу ці зміни здавались довгоочікуваним оновленням. Уся епоха Леві мала одну особливість: попри грандіозне зростання клубу — сотні нових співробітників, стадіон за ?1,2 мільярда, глобальне розширення бренду — в основі управління все залишалось майже сімейною справою. Леві й його найближче коло вирішували практично все. І навіть тепер, як показали останні події, остаточна влада завжди належала родині Льюїс.
Леві був не лише одним із найдовготриваліших голів клубів у сучасній історії Прем’єр-ліги. Він був ще й одним із найвпливовіших — втручався у всі процеси, приділяв увагу найдрібнішим деталям. Легенди про те, що він особисто вибирав майже кожну деталь нового стадіону, вже давно гуляють серед уболівальників. І навіть коли клуб запрошував спортивних чи технічних директорів, кермо все одно лишалось у його руках. Лише місяць тому він особисто вів переговори зі Стівом Парішем щодо переходу Еберечі Езе, який зрештою опинився в Арсеналі.
Призначення Венкатешама виглядало як крок у майбутнє. Тепер Тоттенгем почав більше нагадувати своїх конкурентів — з потужним CEO, а не лише всесильним головою. У Венкатешама й Леві були давні хороші робочі стосунки. Коли в червні вони разом записали відео для клубного YouTube, це виглядало як початок нової ери. І не лише для Венкатешама. Леві вперше за багато років спілкувався з публікою більш легко й невимушено. Його інтерв’ю з Гарі Невілом, де прозвучала фраза: "Коли мене тут не буде, думаю, тоді мене оцінять", звучало зовсім не як передчуття відставки. Радше як натяк на новий етап.
У клубі запанувала більш відкрита культура, яку розвивали Венкатешам і Франк. Вболівальники відчули, що діалог із ними став конструктивнішим. Планувались нові призначення, які мали ще більше осучаснити структуру управління. Сильний старт Франка і вдале завершення трансферного вікна створили відчуття, що справи починають налагоджуватись.
Але найбільша зміна чекала попереду. Усе завершилось відставкою Леві. Цей сценарій не передбачав поступової передачі влади. Леві працював над клубними справами фактично до останнього дня. Зараз починається епоха Тоттенгема після Леві — фраза, до якої ще важко звикнути.
Ніхто не стане заперечувати, що він мав свою велику епоху. Якою буде його спадщина — вирішать історики. Чи змінив він ландшафт англійського футболу, чи справді його інфраструктурні проєкти були визначальними, чи правильно він призначав тренерів і чи достатньо їх підтримував — ці питання ще довго будуть обговорювати.
Та важко сказати, що 24-річна епоха Леві принесла достатньо результатів на полі: Кубок ліги у 2008-му та Ліга Європи у 2025-му. У Прем’єр-лізі команда виглядає далі від вершини, ніж п’ять чи навіть десять років тому. Терпіння вболівальників, очевидно, вичерпалось — їх дратував спосіб, у який Леві керував футбольною частиною клубу. Здавалося, що його підхід остаточно вичерпав себе. І родина Льюїс погодилась: настав час змін, аби знову почати перемагати.
"Покоління родини Льюїс підтримують цей особливий клуб", — сказав The Athletic співрозмовник, близький до сім’ї. — "І вони хочуть того ж, чого й фанати: більше перемог і частіше".
Десятиліттями родина Льюїс залишалась у тіні Тоттенгема. Джо Льюїс мав публічний профіль, але з часом відійшов від справ. У жовтні 2022 року він перестав бути "особою зі значним контролем" після реорганізації сімейних трастів. Нині 88-річний Льюїс у січні 2024-го визнав себе винним у справі про інсайдерську торгівлю, звинувачений у зухвалій схемі минулого літа.
Фактично, сімейний траст Льюїсів контролює трохи більше ніж 60% акцій клубу (70,1% частки ENIC). Решта ENIC належить самому Леві та його родині через подібний трастовий механізм — це близько чверті акцій Тоттенгема. І навіть після його відходу клуб підтвердив: "У структурі власності чи акціонерів нічого не змінилось".
Вів’єн і Чарльз Льюїс ніколи не були такими публічними, як їхній батько Джо. Але тепер саме до них прикута увага, адже вони стають ключовими фігурами у майбутньому Тоттенгема. І головне питання від фанатів: чого саме хоче родина Льюїс від клубу? Адже довгі роки саме Леві був публічним обличчям і своєрідним щитом, який знімав увагу з акціонерів.
Тепер пріоритетом буде підтримка нової управлінської команди. "В особах Віная, Томаса й Пітера Черрінгтона вони бачать правильних людей, здатних привести клуб до успіху", — каже джерело, близьке до сім’ї. Але показово, наскільки драматичним став цей рік: найдовше з трійки працює Черрінгтон, а він прийшов лише у березні.
Замінити Каллен було непросто, але замінити Леві буде ще важче. Це величезне випробування як для окремих людей, так і для нової структури клубу, яка досі перебуває у процесі побудови. Влітку багато говорили про прозорість і відкриту комунікацію. І тепер це стане ще важливішим — аби вболівальники адаптувались до нової ери.
Отже, зараз клуб переходить на більш класичну модель управління. Невиконавчий голова Пітер Черрінгтон — не "новий Леві". Його роль радше стратегічна та наглядова. За щоденну роботу відповідатиме CEO Вінай Венкатешам, який уже має досвід керівництва Арсеналом. Саме він тепер формує стратегію і приймає ключові рішення, тоді як Черрінгтон триматиме руку на пульсі й забезпечуватиме підтримку з боку акціонерів.
У своєму першому зверненні Черрінгтон зробив акцент на "розкритті потенціалу талановитих людей у клубі, під керівництвом Вінаї та його команди". І це найкраще пояснює нову епоху: від управління "вручну" до системи, де головну роль відіграють професіонали, а рада директорів забезпечує їм простір для роботи.
Найбільше питання — які довгострокові плани родини Льюїс щодо клубу. Чутки про можливий продаж ENIC з’являлись від самого початку, відколи вони викупили частку Алана Шугара майже 25 років тому. В останні роки мова йшла радше не про повний продаж, а про реалізацію пакету акцій — скажімо, 10% клубу приблизно за ?400 мільйонів, щоб залучити новий капітал.
У квітні 2024-го сам Леві визнавав: "Клубу потрібне суттєве збільшення капітальної бази", додаючи, що рада директорів та їхні радники Rothschild ведуть переговори з потенційними інвесторами. Подібна угода могла б посилити позиції Леві, давши йому ресурси для боротьби з багатшими конкурентами. Але попри всі чутки, жодної частки Тоттенгема так і не було продано.
Тепер, коли Леві немає, усі ці питання лягають на плечі родини Льюїс. Попри здогади, що його відхід відкриває шлях до повного продажу, наразі нічого подібного не відбувається. Потенційні покупці були не менш здивовані новиною, ніж усі інші. Перший фокус родини Льюїс тепер — зробити команду стабільнішою й успішнішою.
А це означає ті самі виклики, з якими Леві жив до останнього дня:
Як Тоттенгем може конкурувати з багатшими суперниками?
Скільки можна виділяти на зарплати та трансфери?
Чи знайдуть вони нові джерела фінансування, чи доведеться більше витискати з інших видів доходів — навіть якщо це не сподобається фанатам?
Як знайти баланс між молоддю та досвідченими гравцями, між тренерами, які вміють перемагати, і тими, хто ставить на видовищний футбол?
Це ті питання, на які Леві шукав відповіді 24 роки. Тепер родина Льюїс має знайти свої.
The Athletic