Воротар львівських Карпат Андрій Кліщук прокоментував своє становище у команді, про свою підготовку, а також розповів про свою родину та життєвий шлях.

"Нещодавно я відзначив свій день народження, мені виповнилось 33 роки. Команда привітала добре. Головний тренер подарував мені книгу. Вважаю, що кожен, у кого є дитина, повинен її прочитати. Книга називається “Як розмовляти з дитиною”. Хлопці організували коридор, а тренер зробив два тренування. Все як потрібно на зборах.

Я почуваюся досить молодо, ніби мені 20 чи 23 роки. Про те, що я зараз у Карпатах найстарший футболіст – навіть не думав. У мене багато досвіду, я бачив трішки більше, ніж інші хлопці. Однак на футбольному полі всі рівні.

У десятому класі, коли я поїхав зі свого рідного міста Ізмаїла до Чорноморська в спортінтернат, я зрозумів, що воротарі мого віку набагато міцніші та сильніші за мене. І якщо я хочу чогось досягнути, то мені треба багато займатись, більше тренуватися, щоб вийти на певний рівень. Тоді я почав тренуватися додатково.

Коли я підписав перший контракт у Чорноморці, коли закінчив школу, то я жив на базі та завжди ввечері займався у тренажерному залі. Згодом мені вже підказували партнери з першої команди, тренери. Потім я обрав собі особистого тренера. Також у відпустці я навчався на фітнес-тренера. Мені було цікаво, як це все працює. Коли я пройшов курси, то мені стало легше у виконанні вправ і багато вправ я відкинув, тому що вони взагалі не потрібні футболістам, а воротарю і поготів. У тренажерному залі я відпочиваю від футболу, тренуючись там, я отримую багато енергії, яка допомагає у житті.

Я завжди мріяв, щоб батьки бачили мої матчі по телевізору. Це була одна з основних цілей в житті – щоб вони в маленькому містечку могли дивитися мої матчі та радіти за мене. Коли я навчався ще у школі і ходив на футбол, то мене всі питали, ким я буду в майбутньому. Я відповідав, що моряком, як батько. Згодом я вже казав, що стану воротарем. Усі мої знайомі та друзі – моряки. Я думав, якщо не вийде з футболом, то піду в море. Батько мені розповідав детальніше про цю професію. Це дуже важко – багато ризиків і складна робота.

Мій син пішов на футбол трохи більше, ніж півроку тому. Коли тільки розпочав займатись футболом, то деколи грав у полі, а деколи ставав у ворота. Я йому казав, що не треба бути воротарем. Грай в полі, тим паче, тобі лише сім років. Забивай голи та отримуй насолоду від цього. У нього ще не той вік, коли треба обирати позицію на футбольному полі. Вже пізніше він обере своє амплуа, або тренер підкаже, де йому краще грати.



Зараз він нападник, але вдома він одягає мої рукавиці, дає мені м’яч і стає у двері, щоб я йому кидав м’яч, а він буде стрибати за ним. Коли у Василя є вільний час, то він дивиться все, що пов’язане з футболом. Син знає більше футболістів, ніж я. Найголовніше, що йому це подобається, я дуже радий цьому. Я намагаюся робити все, щоб йому це подобалося. Коли приїжджаю додому, то ми ходимо на футбольний майданчик.

Я завжди вірив у свої сили та багато працював. Коли я був у Другій лізі, то мені казали, що дуже мало шансів у мене опинитися в УПЛ – один на мільйон. Казали, що я туди не потраплю. Я вірив, що в мене все вийде.

Коли я дебютував у Дніпрі-1, то для мене це була маленька мрія, яка здійснилась. Я зрозумів, що треба більше працювати та розвиватися. З Дніпра-1 я перейшов у першоліговий Кристал. Я не боявся цього, але був момент, що після Дніпра-1 я залишився без команди. Потім пішов у херсонський клуб, який перебував на останньому місці в турнірній таблиці, але я хотів грати у футбол і розумів, що в мене є певний рівень, який мені дозволить за правильної роботи повернутися в УПЛ.

Півроку я зіграв за Кристал, а потім перейшов у Гірник-Спорт та звідти повернувся до УПЛ. Я знав, якщо гратиму добре, то на мене звернуть увагу", — наводить слова Кліщука прес-служба клубу.

Раніше повідомлялося, що Карпати проведуть п’ять спарингів на зборах в Австрії.