"Тепер я ніколи не зверну з української стежки;
чужинець від роду, я вже вічно буду українцем".
Якщо б мене запитали:
хто із визначних творців концепції "Українського світу" та фундаторів національної школи науки та освіти найменш відомий і пошанований в сучасній Україні?
Я б відповів, що це - Агатангел Юхимович Кримський (15 (3) січня 1871 - 25 січня 1942 рр. ) Саме тому, напередодні його 155-річчя з дня народження, хотів би привернути вашу увагу до його головних і мало знаних широким загалом заслуг перед Україною.
Серед безперечних заслуг знаменитого вченого - активна участь у дискусії проти антинаукової теорії Погодіна-Соболевського про російський етнічний характер населення Києва та загалом Наддніпрянщини за часів княжої України-Руси, про неавтохтонність українського населення на цих теренах щонайменше до XV століття.
У своїх філологічних працях Кримський обгрунтовує походження української мови від XI століття та переконує саме в українському етнічному та мовному характері України-Руси. Йдеться про його праці:
"Українська мова, звідки вона взялася і як розвивалася", "Нарис історії українського правопису до 1927 року" тощо?.
Найбільшою історичною несправедливістю є недооцінка внеску Агатангела Кримського у створення та утвердження Української академії наук як самостійної національної інституції. На жаль, і до нині в українській історичній літературі домінує російсько-радянська доктрина творення УАН та міфологізація "визначної ролі" в цьому винятково Володимира Вернадського. Історична правда полягає в тому, що він дійсно зробив певний внесок на організаційному етапі створення Академії. Проте Вернадський бачив Українську академію наук не як незалежну національну, а як автономну, регіональну інституцію в системі Російської академії, за аналогією з Сибірською. У мовному питанні той відстоював двомовний підхід, за яким російська мова мала би бути другою офіційною (згідно з концепцією українських академіків Кримського, Кістяківського, Туган-Барановського, Багалія …. у статуті Академії визначено українську мову як обов?язкову для наукових видань, а за бажанням: німецьку, французьку, англійську, італійську та латинську мови). До того ж Вернадський, як прихильник "единой и неделимой россии" відмовився стати громадянином Української держави в 1918 році.
Натомість Агатангел Кримський від моменту створення Академії за рішенням Гетьмана Павла Скоропадського й до 1929 року - незмінний секретар і голова історико-філологічного відділу, який опікувався не лише науковими, дослідницькими, а й організаційними справами. Коли після приходу більшовиків у Київ президент УАН Володимир Вернадський спочатку лікувався, потім у 1920 році переїхав у Сімферополь до Таврійського університету, а згодом в Петербург, то весь тягар справ - від забезпечення дровами, папером та олівцями до збереження цінних історичних видань - узяв на себе Агатангел Кримський. Наталя Полонська-Василенко згадувала:
"Він (Кримський) подарував Академії свою коштовну бібліотеку (нині в колекції, що зберігається в головній Національній бібліотеці країни нараховується близько 14 тисяч 500 книг із приватної книгозбірні Кримського), і весь час проводив в Академії, вникаючи в кожну дрібницю її життя. А. Ю. Кримський виявив себе як гнучкий дипломат і добре використовував різні ситуації на користь Академії. Участь А. Ю. Кримського в житті Академії була така велика, що в Києві жартували, називаючи Академію, не "українською", а "кримською".
У 30-х роках Агатангела Кримського усунули від науково-викладацької діяльності, а його твори заборонили друкувати. А в 1941 році 70-річного визначного українського вченого звинуватили в "антирадянській націоналістичній діяльності" й ув?язнили до тюремної лікарні в Кустанаї, де за офіційною радянською версією він і помер 25 серпня 1942 року. Водночас є твердження, що він там помер від тортур.
Майже одночасно, у 1943 році, приласканий радянською владою Володимир Вернадський отримав Сталінську премію I ступеня. Показово, що син Володимира Вернадського Георгій у 20-х роках став одним із авторів російської націоналістичної ідеології "євразійства", ?яка заперечувала саму можливість існування українців як окремого народу та України як окремої від Росії держави.
Звісно ж нагадаю вам і про унікального ПОЛІГЛОТА Агатангела Кримського. Дослідники досі дискутують із питання, скількома мовами володів Агатангел Юхимович. А він сам жартома відповідав під час допиту НКВСникам: "Легше буде сказати, яких мов я не знаю". Вважається, що він володів більш як 50 мовами та майже 100-ма з урахуванням різних діалектів та говірок.
Тож хотілося, щоб про українського історика, філолога, мовознавця, письменника і перекладача Агатангела Юхимовича Кримського не лише знали, а й належно шанували його. Сподіваюся, що настане час коли керівництво нинішньої Національної академії наук та місцева влада Черкащини нарешті завершать реставрацію родинного будинку Кримський у Звенигородці та відкриють там музей.
Пам?ятаємо історію життя і творчості цього унікального чоловіка й "УКРАЇНЦЯ по ДУХУ", як він саме називав:
"В моїх жилах не тече й краплі української крові, але при цьому я справді українець: українець по духу, бо живу на цій землі і люблю її. Я родився і виріс на Україні та й українізувався…" П. С. Вперше про найвидатнішого українського сходознавця мені розповів один їх моїх наукових вчителів, очільник Українського наукового інституту Гарвардському університеті, академік Омелян Пріцак.
Омелян Йосипович був лишень півроку аспірантом Агатангела Кримського, але його вплив став визначальним для наукової діяльності ще одного майбутнього знаменитого сходознавця. Між іншим, Кримський оригінально прийняв іспит у 20-річного Омеляна Пріцака: мандруючи вулицями Львова він говорив різними східними мовами і просив ідентифікувати їх свого майбутнього аспіранта. Я ж у свою чергу пишаюся тим, що вперше організував наукові семінари Омеляна Пріцака на історичному факультеті Шевченкового університету та отримав від нього наукове редагування моєї "Історії української Конституції" в 1992 році. Але це вже зовсім інша історія.