Мы вчера ночью вернулись домой. Было так удивительно – я ходила по комнатам и смотрела взглядом гостя. Воображала, как рассказываю иностранцу о том, что вижу у нас дома.

Далее текст на языке оригинала. "О! Не дивуйтесь, що посеред кімнати стоїть пічка — булер’ян. Вона дуже виручала нас під час блекаутів. Ми сиділи біля неї взимку, зігрівались. Тільки, якщо будете собі встановлювати — обов’язково підготуйте датчик чадного диму.

А тут, на поличці, у мене запас повербанків. Бачите — один завжди стоїть на зарядці. Це вже звичка. І вам доведеться звикнути: слідкувати, щоб усе важливе було заряджене.

Чому так багато гірлянд? Щоб дитина вночі — під час обстрілів чи у темряві — не лякалась.

А ще — обов’язково має бути переносний ліхтар чи лампа. Щоб у разі повітряної тривоги можна було швидко схопити її і бігти вниз.

Тут у нас бутлі з водою: у ванній — запас технічної, а ось тут — питної. Потрібно мати на кілька днів.

А тут — запас їжі для кішки.

У нас немає місця, де був би захист двох стін. Єдине умовно безпечне — в коридорі біля входу. Бачите, я його прикрасила: пледи, іграшки, подушки. Щоб було затишно. І не страшно. Подумайте, де у вас може бути таке місце — і як влаштувати його так, щоб дітям було зручно там спати.

Ви дивитесь на скотч на вікнах? Так, ми його вже майже не помічаємо. Але коли вікна дрижать від вибухів — здається, що він усе ж тримає скло.

А цього іграшкового воїна на кріслі я подарувала доньці, коли чоловік пішов у військо. Він сидить на улюбленому кріслі чоловіка. І я іноді сідаю там поруч.

Ні, будь ласка, не чіпайте його. Ми нікому не дозволяємо брати його в руки.

Чому так багато квітів? Щоб нагадували про життя. Щоб погляд зупинявся на тому, що його підтримує, що з ним поєднує.

Життя до життя. Це найголовніше.

Ну, ви, напевно, це ще зрозумієте.

А ми колись згадуватимемо. І розповідатимемо нашим онукам чи знайомим дітям.

Розповідатимемо українською.

Обіймаю, Родино. Як хочу Перемоги!