Діяти як єдине ціле, працювати у команді – не лише рецепт успіху будь-якої військової операції, а й модний тренд розвитку підрозділів. Психологічні вправи за короткий проміжок часу довели свою ефективність та допомогли вирішити низку проблем у військових колективах. У Національній гвардії України цьому питанню приділяють значну увагу.

Як результат – дружня атмосфера, відсутність радянських стереотипів про «дідівщину» та ефективне використання людських ресурсів. Сьогодні ми побували на одному із занять із командоутворення у Першій Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка, щоб почути від самих учасників, що їм дають заняття. Про «teambuilding» та справжню гвардійську дружбу у цьому матеріалі.

Коли людина потрапляє на військову службу, їй доводиться виходити із зони комфорту. Не так то й просто, перетнувши контрольно-пропускний пункт, одягнути форму, змінити розклад та звички. Аби допомогти адаптуватися до військового життя та сформувати дружню атмосферу, з гвардійцями з перших днів служби працюють психологи. «Тріумфальним успіхом для нас стала методика "teambuilding" – яка довела, що дружній колектив може ефективніше виконувати поставлені завдання, а заняття виявляють лідерів, прихованих лідерів, виконавців – це дозволяє командирам правильно застосовувати потенціал підлеглих», – розповіла психолог лейтенант Анжела Чумак.

У бригаді для роботи із військовослужбовцями обладнане спеціальне психологічне містечко. Тут, на свіжому повітрі, проводять teambuilding-тренінги.

Починається знайомство – учасники тренінгу сформували коло та, передаючи один одному клубок ниток, представляються та характеризують себе словом, яке починається на першу літеру свого імені.

– Віталій – ввічливий, – першим почав психолог;

– Павло – простий, – трохи розгублено почав солдат, передаючи клубок яскравої нитки своєму сусіду;

– Андрій – амбіційний, – гордо сказав військовослужбовець;

– Станіслав – сильний, – посміхається;

– Владислав – впевнений, – вигукнув інший солдат;

– Максим – милий, – зашарівшись, сказав Максим;

– Богдан – бадьорий, – передаючи нитку сусіду, сказав гвардієць;

– Михайло – мирний; Віталій – відважний; Владислав – веселий; Роман – розумний; Володимир – великий; Дмитро – добрий; Анжела – активна», – після хлопців завершила психолог.

За кілька хвилин хлопці, у яких до занять була гримаса серйозності, розплились в посмішці. На мить здалося, що лише форма нагадувала їм про те, що вони проходять службу.

«Починали працювати спочатку у парах, потім вчилися виконувати вправи всі разом – єдиною командою», – розповідає Роман Козачинський, солдат строкової служби. Роман родом з Дніпропетровщини, за рік у гвардії переконався, що дружній колектив – запорука успіху і гарної служби.

«Я на цих заняттях вже вдруге. Спочатку не вірив, що вони можуть бути настільки ефективними. Коли потрапив у бригаду, рота була у нас не дуже дружньою, сварилися, сперечалися, не проявляли бажання допомагати одне одному. Але такі заняття дозволили зблизитися. Все робимо разом. Навіть якщо когось з нас сварять – розділяємо покарання на всіх. «Один за всіх і всі за одного» – це про кінологічну роту, – посміхаючись каже Роман. – Ми стали настільки дружніми, що навіть разом переживаємо якісь особисті проблеми. Навіть і не знаю, як будемо один без одного, коли закінчиться служба».

Павлу Коліньку до вподоби ці заняття, бо вони допомагають відволіктись та перезавантажитись від важкої служби. «Це як розвага, тому що ми можемо відволіктись від проблем, тимчасово забути про службу, наряди, стройову і бойову підготовку, ми сміємося, бавимось. Після цих занять почуваєш себе відпочилим фізично і морально», – говорить Павло.

«Коли нам розповідали про заняття, казали, що проявляються і лідерські, і організаторські здібності. Але все ж таки, ми команда, я ж не один все це виконую – нас ціла рота. І ми підтримуємо один одного, стараємось виконати завдання якнайкраще. Командний дух, так би мовити, у нас присутній, тому що всі вправи ми виконали з першого разу і дуже злагоджено. Ми і службу несемо злагоджено – насправді так простіше», – додав солдат Колінько.

Офіцер відділення психологічного забезпечення з п'ятирічним практичним досвідом Анжела Чумак розповідає, що часто проводить заняття з різною категорією військовослужбовців і помітила, що чим більш злагоджений колектив, тим краще і швидше вони виконують завдання. Якщо у команді хтось буде тягнути ковдру на себе, то виконати вправу не вийде. На думку лейтенанта Чумак, завдяки таким заняттям вдалося знищити радянський стереотип «дідівщини». Самі ж строковики стверджують, що про дідівщину лише чули, але ніколи не відчували її. «Навпаки, старший призов підказує і вчить як потрібно робити, до них завжди можна звернутися за порадою», – розповідає солдат Богдан Боднар.

«Найскладніша та корисна для мене вправа була – падіння на довіру. Я звик все робити сам і розраховувати на свої сили. А тут потрібно довіритися іншим. Коли підіймався на висоту, думав, все буде просто, а вже коли повернувся спиною до хлопців та склав руки – стало страшно. Довелося побороти свої фобії, проте я впав і мене зловили. Після цієї вправи переконався, що хлопцям можна довіряти – вони не підведуть ні в повсякденному житті, ні в бою», – розповів Роман Козачинський.

«Я не думав, що порозумітися одне з одним можливо мовчки. Мовчати – умова виконання вправи. Перші кілька хвилин все робили неправильно, не розуміли одне одного. Проте досить швидко всі «стрибнули на одну хвилю» та жестами показували, що потрібно робити. Це складно, проте можливо. Якби ці вправи ми робили розмовляючи, то ніколи б їх не виконали, бо перекрикували б інших і, певно, розгубились би. Навчилися чути у тиші та «читати» по очах думки», – поділився враженням після проходження курсу Павло Колінько.

«Окрім того, що заняття формують у нас командний і бойовий дух, ми стаємо одним цілим. Маємо одночасно щось робити, як один організм. Ми б займалися командобудуванням щодня, під час занять йде колосальне психоемоційне розвантаження. Ми шуткуємо та сміємося, потім у казармі згадуємо, що робили, обмінюємося емоціями. Це класно!

Стільки драйву, стільки позитиву. На мить забуваєш, що потрібно жити за статутом, просто стаєш самим собою», – додав Павло.

Спостерігаючи за заняттями, можна переконатися, що курс teambuilding є унікальним інструментом для адаптації новоспечених військовослужбовців до служби, а також виховання у колективі бойового та командного духу. А це, як відомо, – запорука перемоги, якою б складною вона не була.

Олександра Кузнєцова Віктор Петриченко Джерело: НГУ