Наталія Сумська зіграла близько півсотні ролей в кіно і вже 44-й рік поспіль служить на сцені рідного театру Франка, де є провідною артисткою. Улюблениця глядачів, володарка найвищих театральних та кінопремій ? «Київська пектораль» (2000, 2011, 2015), «Золота дзиґа» (2020).

У межах спецпроєкту «Про кіно без меж» Наталія розповіла про нове акторське покоління, знакові ролі в кар’єрі та поділилась думками щодо сучасного українського кіно.

За рік після завершення театрального інституту, в 1977 році, ви зіграли головну роль у екранізації опери «Наталка Полтавка», яка принесла вам популярність та стала стартом для вашої кар’єри. Як все тоді відбулося?

Цей шанс мені подарувала наша корифейка, акторка театру та кіно Наталія Ужвій. Після репетиції її зустріла знімальна група та спитала: «До кого звернутися, аби знайти акторку на головну роль Наталки Полтавки? ». На що вона відповіла, вказавши на мене: «А навіщо вам шукати? Ось вона стоїть». З такої легкої руки мене відразу запросили на знімання.

Чи є синергія між різними поколіннями акторів у сьогоднішній індустрії кіно та театру? Що порадили б починаючим артистам?

Наша акторська молодь самодостатня, активно йде життєвим і професійними шляхами. Тож порад вони не потребують, хоча я завжди відкрита та готова ділитися досвідом. Час від часу мене запрошують на різні студії, майстер-класи, а там молодь, яка готується вступати до театральних вишів, вже грає повноцінні вистави. І я думаю: «Так нащо ж вчити? » (посміхається – ред. ).

Що пам’ятного пригадується з 90-х років в театрі?

Пригадую виставу «Біла ворона» 1991-го року, в якій виконувала головну роль й ініціювала матеріали до постановки. Спільно з актором Анатолієм Хостікоєвим особисто зробили ряд сцен. Сергій Володимирович Данченко, художній керівник, прийняв їх і з часом з цієї виставою ми гастролювали за кордоном. Сама ж постановка стала передвісником нашої Незалежності.

Окрім театру, ви зіграли в багатьох фільмах, частина яких вже стали культовими. За вашими спостереженнями, як за 30 років змінився український кінематограф?

Сьогодні багато українських сучасних фільмів гідно оцінюються на міжнародному рівні.   І навіть ті фільми, які знімалися нашими режисерами за радянської доби, попри всі утиски, зберегли свою ідентичність. Індустрія українського кіно зуміла вистояти навіть в найскладніших умовах. Тож зараз у нас є всі можливості на повну проявити потенціал українського кіно разом з новим поколінням.

А ще у наших фільмів є своя унікальність. Завдяки своїм сюжетам воно має найбільше історичне тло. І я рада, що в останні роки почали знову звертатись до висвітлення нашої історії в кіно.

Чи переглядаєте сучасні українські фільми?

Дивлюсь фільми, які розповідають про теперішню війну. Це хвилює, до того ж цікаво спостерігати над тим, як мислять режисери та як вони подають ці події. Також гідні роботи акторів привертають увагу.

Ваша кар’єра надзвичайно насичена  різними подіями і певний період ви були ведучою телевізійної програми «Ключовий момент». Як ТБ прийшло у ваше життя і чи складно було опановувати нову справу?

Новий для себе фах опанувала доволі швидко. Мені подобалося, що ведучій потрібно бути душевним співрозмовником з учасниками програми. Зробити це не було для мене складністю, адже люблю людей. До речі, важливим показником для цієї програми було і те, що це був суто український формат. До нас приходили люди, які готові відкритися. Дарма, що стояли камери, для героїв програми було важливо висповідатись і отримати допомогу. Тоді всі служби, до яких ми звертались з різними історіями учасників, були готові стати у пригоді. Головною ціллю проєкту було показати, що в житті важливі порозуміння та відкритість – тоді будь-які стіни не стануть перешкодою.

Думаю, що в наш час подібних проблем також вистачає і цих умовних стін більшає. Світ змінився, багато подій минуло і наша війна та всі складні моменти, що ми переживаємо в останні роки, теж створили чимало кордонів між людьми.

Яка гадаєте, чи вистачає теперішньому телебаченню подібних програм?  

Нині багато реаліті-шоу, які пов’язані з історіями людей. Проте переконана, що секрет популярності моєї програми, яку досі люблять глядачі, полягав у тому, що ми намагалися огорнути людину теплом, аби її душа відтанула.

Чи можете поділитись порадою, що потрібно робити, аби стати народною улюбленицею?

Про це варто запитувати у глядачів, адже вони наші головні критики та віддані прихильники. Крім того, у кожного актора свій професійний шлях і неможливо підібрати універсальний рецепт успіху.

Єдине, в чому я твердо переконана – потрібно любити справу, якою займаєшся, і віддаватися їй сповна.

Які емоції ви відчуваєте, коли по завершенню вистави виходите з акторами на фінальний уклін?

Для мене реакція та любов глядача – джерело натхнення, яке необхідне для життя і творчості. Коли у фіналі зал зривається гучними оплесками, які до того ж довго не вщухають, коли вдячні глядачі, крім придбаних квитків, дарують чудові квіти – сповнена безмежним щастям та силами для наступних зустрічей з ними на сцені.

За підтримки Київстар ТБ