Одна з найпотужніших солісток світової оперної сцени та прима Національної опери України Людмила Монастирська, обгорнута українським прапором, після тріумфального виконання партії Турандот в однойменній опері під гучні овації на сцені нью-йоркської Метрополітен-опера стала, як зауважив генеральний директор..
Наша співачка на початку повномасштабної агресії РФ проти України тричі поспіль виконала головну партію в опері «Турандот» Джакомо Пуччіні в одному з найкращих театрів світу. Талановита українка у виставі Метрополітен-опера замінила росіянку Ганну Нетребко, вірного солдата путінської армії культури.
Людмила Монастирська, яка понад десять років тому прославилася в тому ж Метрополітен як найкраща Аїда світу, спочатку не погоджувалася на стрімку заміну, мотивуючи тим, що давно не виходила на сцену в цій партії.. Але після особистого дзвінка Пітера Гельба на український номер Людмили наша оперна діва прийняла пропозицію.
— Вийти оберненою українським прапором — було виключно моєю ініціативою. Я попередила про свій задум Пітера Гельба, і він попросив трохи подумати, порадитися. Тому що цей мій крок — безпрецедентний випадок, політичний акт, який зрештою викликав величезний резонанс.. У трьох спектаклях двічі на оплески я виходила обгорнута українським синьо-жовтим прапором, і в залі було багато українських прапорів! На завершальну виставу з HD-трансляцією прийшли майже всі акредитовані в США високопоставлені дипломати на запрошення наших українців.. І так має бути. Дуже важливо, щоб наші амбасадори підтримували виступи українців за кордоном, особливо на важливих сценічних майданчиках, — каже співачка.
— Вже незабаром рік, як почалася широкомасштабна агресія Росії проти України. Де вас застав перший день війни?
— У мене був контракт у Неаполі. Мала співати чотири спектаклі «Аїди» в театрі Сан-Карло, четверта заключна — 26 лютого, і на 27 лютого був квиток додому, до Києва. Але судилося після цих гастролей повернутися не до Києва, а до Варшави, яка стала містом мого тимчасового притулку. Звичайно, був дуже жахливий моральний стан. Зараз ми якось адаптувалися та змогли переналаштувати свою психіку. Тоді більшість із нас переживала шок: як із нами може таке відбуватися взагалі? Стан заперечення реальності як самозахист. Я перебувала поза Україною дев'ять місяців, оскільки було багато контрактів, укладених за кілька років, ще до війни, та незапланованих концертів на підтримку України. Брала участь в унікальному проекті Ukrainian Freedom Orchestra, у великому турне із цим оркестром.
[see_also ids\u003d"
— Розкажіть, будь ласка, про цей проект докладніше.
— Цей проект розпочато з ініціативи Метрополітен-опера та Польської національної опери. До Ukrainian Freedom Orchestra увійшли провідні музиканти з Києва, Львова, Харкова, Одеси та інших міст України, а також українські учасники відомих європейських колективів. Очолила колектив канадсько-український диригент Кері-Лін Вілсон. Протягом липня-серпня ми були в турне столицями Європи та США. Фінальні концерти відбулися у Нью-Йорку та Вашингтоні.
Це був дуже цікавий, але непростий досвід. Нелегко було підлаштовуватись до найпрестижніших залів, чий розклад складено на сезони вперед. Плюс стрес через ситуацію вдома, через різкі зміни клімату та часові пояси… Але всі витрачені зусилля та час коштували результатів. Ще сильніше всі відчули, усвідомили, яка у нас велика культура, чудова школа! Нам є чим і ким пишатися! Нам дуже потрібно працювати над собою, щоб усе на належному рівні транслювати світові. А музика - це надпотужний провідник, здатний викликати справжнє прозріння.
— Ви багато подорожуєте через свою спеціальність, а за рік війни довелося ще більше. Плюс турне з Ukrainian Freedom Orchestra. У якій країні (країнах) світу ви відчули найвищий рівень емпатії до того, що відбувається в Україні?
- Очевидно, в Америці. Аналізую насамперед через призму театру. Чому американці? Це надпотужна держава, могутня країна, вони можуть дозволити собі підтримувати нас.. Вони підтримують весь демократичний світ.
Серед європейців високий рівень емпатії до українців відчула від поляків, балтійців: вони ще добре пам'ятають, які страхіття несе «совок», а також від шведів та фінів — жителів прикордонних країн з імперією зла. У різних країнах траплялися історії, коли ледве стримувала себе. Все, що літає над нами та вбиває громадянських людей, над іншими країнами не літає, і, на щастя, вони не знають, як це хвилюватися за своїх близьких..
Після пережитого горя навіть хороші світлі люди, не посоромлюся цього слова, відчувають певну кровожерливість у собі. Що це? Звідки це? Війна включає у нас всі первісні інстинкти. Але Україна справедливо захищає себе і весь цивілізований світ, тому має право на таку емоційну реакцію.!
— Тобто у цьому контексті цілком логічним виглядає бойкот російської культури. На жаль, далеко не всі професіонали, кого Україна вважає амбасадорами своєї культури, підтримали цей бойкот.. Особливу дискусію досі викликає виконання музичних творів таких російських композиторів, як, наприклад, Чайковський чи Мусоргський. Знаємо, що ви однією із перших українських виконавців відмовилися від творів умовного Чайковського. Будь ласка, ще раз для широкого загалу аргументуйте свою позицію з цього питання.
— Поставити на паузу російську культуру хоча б під час цієї кривавої війни — дуже важливо. У принципі історія музики досить драматична, оскільки багато і російські композитори, які вважаються маркерами російської культури, страждали від всяких російських авторитарних режимів.. Той самий Рахманінов не випадково обрав еміграцію. У багатьох із них було й українське коріння… Але, на жаль, усі вони, треба визнати, представники культури ворога. Ми не маємо морального права їх зараз пропагувати. У нашому оперному театрі (Національна опера України. - М. ) зняли з репертуару повністю всі балети Чайковського, хоча, з професійної точки зору, це виклик для всіх без винятку балетних колективів. Вилучили й опери " Інакше й бути не може, оскільки триває жорстока війна-геноцид проти українців, і ми не маємо права жодним чином просувати російську культуру.. Хоча в мене особисто багато років кар'єри пов'язані із виконанням саме російського класичного репертуару. Але за сучасних обставин музика цих авторів публічно неприйнятна.
[see_also ids\u003d"
— Що робити сьогодні нам, аби просувати українську культуру? Які перші кроки, навіть під час війни, можемо зробити, щоб змінити ситуацію на краще?
— Довгий час Захід, включно з Україною, не розумів, які великі суми грошей вкладала країна-агресор у просування своєї великої культури, свого культурного продукту, своїх найкращих музикантів.. Водночас, в Україні на державному рівні часто забували елементарно інвестувати в культуру.. У моєму оперному оточенні росіяни не були зміщені із західних сцен після 24 лютого, всі вони продовжують працювати за кордоном і надалі. У них все добре. Нам треба вчитися у будь-якій сфері більше захищати себе, згуртовуватися та захищати свої інтереси. Єдиним фронтом мають працювати міністерства культури, закордонних справ, державні агенції, громадські організації, відомі на Заході українці, лідери думок — об'єднані поступом української багатошарової стародавньої культури, невтомно крок за кроком відкривати її різним закордонним аудиторіям.
— Що вам у темні часи допомагає триматись?
— Сама ставлю собі таке запитання. Очевидно, перш за все тримала та тримає робота. Вона в мене така специфічна, вимагає вищої концентрації, особливо коли не просто готую концертну програму, а перетворююсь на певні образи.. Робота над образом - свого роду трансформація. Я багато над цим думала, оскільки обрала цю професію, мабуть, виходячи з особливих рис свого характеру, властивих мені психологічних особливостей. А ще мене тримають молитви, впевненість, що все буде гаразд.
— Якою музикою, творами якихось композиторів ви сьогодні могли б висловити свої емоції, переживання, і якою музикою заспокоюєте себе?
— Я люблю заспокоювати себе співом Елли Фіцджеральд. Це чисто щоб відійти від усього, від поганих думок, щоб привести себе до ладу. Дуже люблю ноктюрни Шопена. Або іноді слухаю так звану музику для медитацій, а-ля нірвана. Це про те, що заспокоює. А для піднесення духу сьогодні — це, звісно, \u200b\u200b«Червона калина».. На всіх концертах ми співали і Гімн України, і «Червону калину», її класичну версію.. Ці мотивуючі твори у центрі уваги всього світу, вони піднімають наш дух, бойовий дух наших воїнів. І зауважу, що дуже багато гарної української музики народилося саме зараз.
— Хто із сучасних виконавців вам особливо цікавий?
— Подобається Kalush у рожевому капелюсі, дуже подобається Onuka. Моя дочка, моя Аня, теж пише музику, пісні, через які висловлює свої переживання. Як ця шалена війна вплинула на наших дітей! Я весь час думаю про зовсім маленькі. Як все це боляче! Нам треба триматися!
— Щоб триматися, треба будувати плани, мріяти. Поділіться, будь ласка, своїми планами на найближчу перспективу.
— Наступний мій контракт — навесні у Метрополітен має заспівати Тоску. Але моє бажання — більше побути вдома, у Києві. Так почуваюся. Мої місця сили - рідний театр, історичний центр, де мешкаю: Софійська площа, Михайлівський собор, Пейзажка, Андріївський узвіз, вулиця Гончара, Львівська площа.
На початку війни моя сім'я була розкидана. Мама до кінця березня перебувала у Києві, а батько весь час у рідних Черкасах.. Дочка у жахливому стресі виїжджала під час бомбардувань зі своїми численними тваринами. Вона зараз перебуває за кордоном. Я зараз із сином Андрієм у Києві.
— Яке майбутнє України ви бачите після нашої перемоги?
- Україну бачу сильною, провідною країною демократичного світу!
Зараз багато українців говорять, як ми не цінували наше життя у нашій країні до війни. Звісно, \u200b\u200bвідновлювати деякі регіони буде дуже складно. Але в нас генетично закладено бути стійкими та відданими своїй землі. Дехто відверто дивується, що я в Україні. Але таких, як я, мільйони людей, і для всіх нас важливі наша територія як наші місця сили, наші енергетичні джерела.. Щоправда за нами, бо боремося за своє. Українці ніколи на чуже не посягали. А сьогодні зроблять усе, щоб більше ніколи не віддати свого.