"Потерянная страна" в сердце Евразии Хартленде, веками разорванная оккупантами, порабощенная, десяткованная Голодоморами, войнами – возрождается как Феникс из пепла войны.

Далее текст на языке оригинала. І тут виявляється, що є найбільша європейська країна і героїчна українська нація, єдина, яка нині здатна протистояти російському імперіалізму.

І в цієї нації є своя історія. Героїчне минуле. Героїчне сучасне. І не менш героїчне Майбутнє.

Є окремішність-ідентичність.

Традиції. Історична пам?ять.

Огидно спостерігати як представники націй окупантів та колонізаторів бризкають слиною, щоб заперечити наше право мати своїх Героїв.

Ця знавісніла агресія проти минулого, є лиш свідченням глибоко вкорінених імперських комплексів. А отже сигналом, що агресія може повторитися.

"Історична війна", когнітивна війна з імперативною вимогою заперечити наше право на минуле, на свою історію, своїх героїв – завжди є передумовою війни реальної.

Тут поляки приміром нічим не відрізняються від московитів.

Прийшли на нашу землю окупантами, здійснили жахливі злочини, отримали відсіч бездержавної нації і тепер з піною заперечують наше право мати власний погляд на історію.

Здається, що нині поляки і московити ментально швидше готові на новий Андрусівський договір і "Вічний мир", який завжди закінчується ліквідацією польської державності, ніж на мирне і рівне співіснування з українцями.

Усіх влаштовував статус кво, існування неоколоніального державного утворення Україна з пограбованою денаціоналізованою нацією.

Але щойно Україна стає собою – це перестає подобатися.

Шовіністичне нутро колишніх колонізаторів, що отримали по носі від наших предків, дається взнаки.

Я роками спостерігав дивні танці з бубнами наших полонофілів, які намагалися лагідно пояснити, що ми маємо право на своє бачення історії, право на свою оптику.

Що герої нашої нації не мають бути обов?язково героями їхньої нації.

Насправді це нічого не дало і не дасть.

Це не предмет торгів і компромісів.

Ми не маємо нікому дозволяти агресивно влізати у наш культурно-історичний простір.

Ми нікому не дамо образити наших мертвих.

Ми ніколи їх не зрадимо.

Є претензії до українців – за давайте їх нам, живим.

Ми тому й збереглися як нація, що є нащадками русичів, Богдана Хмельницького, гайдамаків, вояків ЗУНР і повстанців УПА.

У нас з ними один прапор. Герб. Код, Ми встояли лиш тому, що воно прийняли бій в найскладніші часи.

А відтак, нахабне вторгнення в наш історичної простір має розглядатися як вторгнення рівнозначне вторгненню через державний кордон на землі, на морі чи у повітрі.

І реакція має бути відповідною.

Вирішили поляки повоювати з нами. Ок. Це їхнє хоч і неправильне рішення.

Вони зрештою завжди агресували проти нас.

Якщо мають хоч дрібку шляхетності, нехай почекають поки ми закінчимо з московитами.

І ми до їхніх послуг.

А доки нехай всі пам?ятають: Бандера наш герой (як і Мельник, Коновалець, Петлюра, Шухевич і тисячі інших борців за свою землю і на своїй землі) Покрова наше свято.

І ми про це ні з ким і ні за що торгуватися не збираємось.

А ще я завжди гордитимусь, що я волиняка. Що мій дід був в УПА. Що беру участь у війні з відвічним ворогом, а не героїчно борюся з мертвими…