Сьогодні згадуємо незлим ДОБРИМ СЛОВОМ, перечитуємо твори та вшановуємо наймолодшого шістдесятника Василя СИМОНЕНКА. І водночас, як визначав Василь Стус - "НАЙБІЛЬШОГО шістдесятника із шістдесятників".

Такі правдиві та пророчі твори поет написав у свої двадцяті.

А незадовго перед смертю підсумував:

"Та краще в тридцять повністю згоріти Ніж до півсотні помаленьку тліть…" Хворий і заборонений владою Василь СИМОНЕНКО, якого жорстоко побила міліція, не дожив кілька тижнів до своїх 29.

Коли перечитуєш його твори, то не покидає думка, що поет виразно бачив і передбачав наше непросте українське сьогодення.

Ось вам про негідника і вбивцю, учня ?петра-леніна-сталіна Путіна:

"МАЛЕНЬКЕ - не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетня і геніям несе.

Мале тоді смішне, Коли воно МІЗЕРНЕ, Коли себе поставить над усе.

Але скажіть хіба такого мало, Хіба такі випадки не були, Коли мале, як прапор піднімали І йшли за ним народи, мов осли?

І чи тоді МІЗЕРНЕ і СМІШНЕ Не оберталось раптом у СТРАШНЕ? "

І про можливу ВІЙНУ в сучасній Україні:

"Можливо, знову загримлять гармати, І танк зімне пшеницю на лану, І буде плакать і журитись мати, Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу, І хтось сльозу непрохану змахне, А може, дехто втратить віру й силу, Своє життя рятуючи одне…" Проте наймолодший шістдесятник завжди переконував, що доба ТИРАНІВ в ДИКТАТОРІВ не вічна, бо настане час пошанування й справжніх, народних ГЕРОЇВ.

"Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявили пащі, мов кратери, І гукали:

- Ми - символ доби.

Хто не з нами, той проти Бога.

Хто не нами, той проти всіх!

І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг.

Нікчемна, продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати, що повечерять, Годувала холуйством їх.

Ідоли обслинені, обціловані Йшли величаві в своїй ході.

А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді.

Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могуче чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було.

Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем".

У серпні 1962 року Василь Симоненко разом із Лесем Танюком і Аллою Горською відвідали Биківнянські могили та відкрили страшну правду про розстріли сталінськими катами репресованих українців та поляків. Симоненко після побаченого в лісі, де на могилах діти грають у футбол розкиданими черепами, напише:

"На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил…".

А вже влітку 1988 року, на запрошення Леся Танюка, я, в нашому модному синьо-жовтому університетському реглані, матиму честь виступати на першому альтернативному мітингу-пошануванні жертв сталінських репресій у Биківні.

А ще Василь Симоненко взявся переконувати своїх друзів відродити наше патріотичне вітання "Слава Україні! "

У своєму листі до поета, літературознавця і шістдесятника Івана Світличного від 27 серпня 1963 року він пише таке:

"За все літо я бачив дуже мало живих людей, найяскравішими серед них були панянки Зубенко та Горська. В останню я майже закохався. Никаючи по Каневу, ми зголосилися на тому, що слід ввести таке вітання:

- Слава Україні!

- Навіки слава!

Агітую тебе приставати до нашого тріумвірату…" На 9 день після смерті Василя Симоненка Алла Горська намалює оригінальний портрет поета, який буде стояти на вечора пам?яті в Києві. На червоно-чорному тлі вона передасть всю трагічність, жертовність і водночас неупокореність поета.

Менш як за 7 років після смерті Симоненка, 28 листопада 1970 року, буде вбито й Аллу Горську. Івана Світличного вперше заарештують 1 вересня 1965 року, а в 1972 році засудять до 12 років позбавлення волі.

Бо бути правдивим УКРАЇНЦЕМ у ті часи, було важко, навіть смертельно небезпечно!

Про творчість Василя Симоненка можна писати безкінечно. Акцентую вашу увагу ще на одній особливості його творів. Поет-шістдесятник був гідним продовжувачем нашої національної літературної та філософської школи, бо в його творах органічно переплетені як ЛЮДИНОцентризм Григорія Сковороди ("Ти знаєш, що ти людина…"), так і УКРАЇНОцентризм Тараса Шевченка ("Україно! Ти для мене - диво! …Хай мовчать Америки й Росії. Коли я з тобою говорю! ") Недаремно ж і сам Василь напише:

"Щось у мене було і від діда Тараса. І від прадіда - Сковороди".

І попри своє коротке і трагічне життя сьогоднішній іменинник залишиться в українській історії як невиправний оптиміст:

"Люди - прекрасні.

Земля - мов казка, Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце У землю в?язко, Вона мене міцно трима.

І хочеться Бути дужим, І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захотіло ожити І жить!

Воскресайте, камінні душі!

Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі:

Їх на землі не було…" П?. С. Коли до мене звернувся близький друг Василя Симоненка, знаний поет-шістдесятник Микола Сом, за підтримкою у належному пропагування КЛАСИКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - я вважав за честь допомогти йому у цьому.

Тож ми допомогли реконструювати музей Василя Симоненка у Тарандинцях, де він відвідував старші класи у школі;

- за підтримки тодішнього голови Черкаської обласної ради Володимира Греся відремонтували будинок та встановили меморіальну дошку, де розміщено Літературно-меморіальний музей в Черкасах (тут міститься робочий кабінет журналіста і поета);

- наш Фонд "Рідна країна" спільно з Національною радіокомпанією (Віктор Набруско, Микола Аммосов) зібрав, осучаснив та видав багатотисячним накладом 17 творів поета на аудіо-диску "Лебеді материнства: живий голос Василя Симоненка").

Записи можна прослухати на сайті нашого Фонду ridna. ua (Прикро сказати, але заробітчани на українській культурі нахабно покрали наші записи та розмістили на своїх ресурсах - хто для слави, а хто й для наживи).

А ще організували та провели низку етнофестивалів, творчих вечорів та просвітницьких заходів на пошану "найбільшого шістдесятника із шістдесятників".

Пам?ятаємо нашу історію!

Шануємо наших героїв!