У кого з керманичів клубів чемпіонату Англії була більш вдала футбольна кар'єра? Дивись символічний рейтинг!

У футболі тренери бувають дуже різні. Для кожного Пепа Гвардіоли чи Карло Анчелотті знайдеться свій Жозе Моурінью чи Арсен Венгер. Найуспішніші в історії менеджери — це суміш легендарних колишніх гравців і тих, хто так і не зміг зробити кар’єру футболіста на професійному рівні.

Деякі, менш талановиті гравці, змушені були глибше розуміти гру, що згодом зробило їх видатними фахівцями. У Прем’єр-лізі є кілька наставників, які вигравали Лігу чемпіонів під час своєї футбольної кар'єри. Або є й ті, що були взагалі нікому невідомі до своєї діяльності на тренерському містку. Реалізуватися усюди? Такі випадки також не поодинокі.

Оцінимо всіх 20 тренерів перед стартом цього сезону англійської Прем'єр-ліги-2025/26 за їхнім ігровим досвідом, тривалістю кар’єри, рівнем виступів, і впливом, який вони справляли на полі.

20. Томас Франк (Тоттенгем) Томас Франк — один із тих, чия кар’єра на полі завершилася, ледь почавшись. Народився в данському Фредеріксверку та з дитинства грав у місцевому клубі. Його талант дозволив пробитися до дорослої команди, але вже на цьому етапі він зрозумів, що професійний футбол у статусі гравця — не його шлях. У віці близько 20 років Франк зробив рішучий крок: повністю присвятив себе тренерській роботі.

Розпочав він із юнацьких команд, де швидко проявив себе як тренер, який вміє працювати з молоддю, розвивати таланти та прищеплювати ігрову дисципліну. Згодом він став наставником збірних Данії U-16, U-17 та U-19, а вже через кілька років вийшов на клубний рівень, де зрештою очолив Брентфорд, вивів його до Прем’єр-ліги та успішно закріпився там. А вже починаючи з цього сезону данський фахівець пішов на підвищення та очолив Тоттенгем.  

Роки Клуб — Фредеріксверк БК (Frederiksvaerk BK)   19. Фабіан Гюрцелер (Брайтон енд Гоув Альбіон) Фабіан Гюрцелер — наймолодший наставник АПЛ сезону-2025/26 та наймолодший тренер в історії турніру, який визнавався найкращим за підсумками місяця. Він виріс у системі Баварії, де отримав відмінну школу, граючи в одній команді з майбутніми зірками Бундесліги. Його кар’єра, однак, так і не дісталася вершин: Гюрцелер виступав переважно за резервні склади та клуби нижчих німецьких дивізіонів.

У 22 роки, усвідомивши, що шансів пробитися на топ-рівень майже немає, він завершив ігрову кар’єру та з головою пірнув у тренерство. Його стрімке сходження в якості коуча стало прикладом для багатьох молодих фахівців: навіть без гучного ігрового минулого можна досягти великих результатів на тренерському містку, але для цього потрібно багато вчитися.

Роки Клуб 2011–2013 Баварія II (Bayern Munich II) 2013–2014 Хоффенгайм II (Hoffenheim II) 2014–2016 1860 Мюнхен II (1860 Munich II) 2016–2020 Піпіншрієд (FC Pipinsried) 2020–2022 Ельмсбуттелер ТВ (Elmsbutteler TV)   18. Вітор Перейра (Вулвергемптон) Вітор Перейра виріс у португальському містечку Ешпінью та починав у місцевих командах, граючи на позиції півзахисника. Його кар’єра ніколи не виходила за межі скромних клубів нижчих ліг, таких як Есморіс, Естаррея чи Сан Жуан де Вер. Це були команди, де футбол більше нагадував боротьбу за виживання, ніж гламур вищих дивізіонів.

Після завершення ігрової кар’єри у 28 років Перейра одразу занурився у тренерську роботу. Його ігрова історія — це приклад того, як можна, не маючи великого футбольного імені, вибудувати успішну кар’єру наставника, покладаючись на знання, харизму та вміння працювати з колективом.

Роки Клуб 1987 Аванка (Avanca) 1987–1988 Олівейренсе (Oliveirense) 1988–1990 Аванка (Avanca) 1990–1991 Есморіс (Esmoriz) 1991–1993 Естаррея (Estarreja) 1993–1994 Фіаеш (Fiaes) 1994–1995 Сан Жуан де Вер (SC Sao Joao de Ver) 1995–1996 Лобау (Lobao)   17. Унаї Емері (Астон Вілла) Унаї Емері, нинішній стратег Астон Вілли, провів більшу частину своєї ігрової кар’єри у другому дивізіоні Іспанії. Він виступав за Толедо, Леганес та Лорку, але найбільше матчів провів у складі Реал Сосьєдада Б та Расінг Ферроля. Півзахисник із чудовим баченням поля, він славився працездатністю та дисципліною, хоча рідко опинявся у центрі уваги.

Його найвищим рівнем стали кілька сезонів у Сегунді, але травми та конкуренція за місце у складі не дали йому шансу закріпитися в Прімері. Після завершення ігрової кар’єри він одразу ж взявся за тренерську роботу, де вже здобув репутацію майстра тактики та підготовки команд до великих матчів... Ну і, звісно, звання незмінного короля Ліги Європи також належить йому!

Роки Клуб 1994–1996 Реал Сосьєдад Б (Real Sociedad B) 1996–2000 Толедо (CD Toledo) 2000–2002 Расінг Ферроль (Racing Ferrol) 2002–2003 Леганес (CD Leganes) 2003–2004 Лорка Депортіва (Lorca Deportiva CF)   16. Олівер Гласнер (Крістал Пелес) Австрієць Олівер Гласнер — приклад відданості одному клубу. Більшу частину своєї ігрової кар’єри він провів у СВ Рід, де став справжньою легендою. Грав на позиції центрального захисника, відзначався лідерськими якостями та вмінням читати гру. Його найяскравіші успіхи — два Кубки Австрії, здобуті у 1998 та 2011 роках.

Гласнер також грав за ЛАСК, але це був короткий етап перед тим, як він знову повернувся до Ріда. Після завершення кар’єри він одразу ж почав працювати тренером у рідному клубі, поступово піднімаючись кар’єрними сходами до рівня Прем’єр-ліги.

Більше того, за підсумками минулого сезону Олівер Гласнер назавжди увійшов до історії Крістал Пелес як тренер, що привів "орлів" до їхнього першого великого трофею за увесь час існування клубу. А до Кубка Англії завдяки тріумфу над Ман Сіті австрієць напередодні також додав Суперкубок Англії, обігравши Ліверпуль.

Роки Клуб 1992–2011 СВ Рід (SV Ried) 2011–2012 ЛАСК (LASK)   15. Марку Сілва (Фулгем) Марку Сілва — один із тих футболістів, чия ігрова кар’єра була цілком пристойною, але аж ніяк не гучною. Він грав на позиції правого захисника та більшість часу провів у рідній Португалії. Починав у клубах нижчих дивізіонів, а його найтриваліший і найвідоміший період — це сім років у складі Ешторіла. Саме там він допоміг команді повернутися до вищої ліги Португалії.

Сілва не був зіркою, але його вирізняли розуміння гри, дисципліна та лідерські якості. Ці риси згодом стали фундаментом його тренерської філософії. Завершивши кар’єру, він одразу став головним тренером Ешторіла, розпочавши шлях, який привів його до Англії та роботи з Фулгемом.

Роки Клуб 1996–1999 Белененсеш (CF Belenenses) 1999–2000 Атлетіко (Atletico CP) 2000–2002 Тровішенсе (CD Trofense) 2002–2003 Камаша (SC Campomaiorense) 2003–2011 Ешторіл (GD Estoril Praia)   14. Режис Ле Брі (Сандерленд) Режис Ле Брі — вихованець французького футболу, який починав свою кар’єру у відомій академії Ренна. Захисник за амплуа, він грав за молодіжні та резервні команди клубу, а пізніше виступав у Лізі 2 та нижчих дивізіонах Франції.

Його ігрова кар’єра не принесла великих трофеїв чи слави, але саме в ті роки він почав проявляти тренерські задатки, часто допомагаючи молодим партнерам по команді.

Завершивши гру, Ле Брі довгий час працював з академією Лор'яна, виховуючи покоління талановитих футболістів, перш ніж стати головним тренером і вийти на рівень АПЛ із Сандерлендом, який збирається цього сезону закріпитися в АПЛ.

Роки Клуб 1991–1999 Ренн Б (Rennes B) 1999–2001 Лаваль (Stade Lavallois) 2001–2003 Лор'ян (FC Lorient)   13. Даніель Фарке (Лідс Юнайтед) Даніель Фарке — німецький нападник, який більшу частину своєї ігрової кар’єри провів у нижчих лігах Німеччини. Він грав за клуби, відомі лише справжнім місцевим футбольним фанатам, такі як Гільдесгайм, Ліппштадт та Зеберіх, а з Падерборном навіть зміг виграти Кубок Вестфалії.

Але Фарке ніколи не піднімався вище четвертого дивізіону — сам німець зізнавався, що "вмів забивати голи", але, мабуть, був "найповільнішим форвардом у всій Західній Європі".

Середовище "підвалів" німецького футболу й загартувало його як майбутнього тренера. Він чудово розумів, що успіх у футболі часто залежить не від зіркових умов, а від вміння працювати з тим, що маєш. Його тренерський злет почався саме у Ліппштадті, де він кілька років був граючим тренером, а згодом повністю перейшов на тренерський місток.

Роки Клуб 1993–1994 Гільдесгайм (SV Hildesheim) 1994–1997 Падерборн (SC Paderborn) 1997–2003 Ліппштадт (SV Lippstadt 08) 2003–2008 Зеберіх (SC Germania Siesbeck)   12. Девід Моєс (Евертон) Найдосвідченішим тренер чемпіонату Англії у минулому мав перспективи провести міцну ігрову кар’єру. Шотландський захисник починав у Селтіку, з яким навіть виграв чемпіонат Шотландії-1981/82, але більшість його кар’єри пройшла в нижчих дивізіонах, тоді як капітанська пов'язка збірної Шотландії U-18 залишилась головним індивідуальним здобутком в якості футболіста.

Девід Моєс виступав за Кембридж Юнайтед, Брістоль Сіті та Престон Норт Енд, де зрештою завершив кар’єру та відразу ж розпочав тренерську діяльність.

Як футболіст Моєс був типовим "виконавцем чорнової роботи": без яскравих фінтів, олдскульний стиль, але з максимальною самовіддачею та організованістю. Ці якості залишилися з ним й на тренерському містку як основа футбольної філософії.

Роки Клуб 1980–1983 Селтік (Celtic) 1983–1984 Кембридж Юнайтед (Cambridge United) 1984–1985 Брістоль Сіті (Bristol City) 1985–1987 Шрусбері Таун (Shrewsbury Town) 1987–1990 Данфермлін Атлетік (Dunfermline Athletic) 1990–1993 Гамільтон Академікал (Hamilton Academical) 1993–1999 Престон Норт Енд (Preston North End)   11. Едді Гау (Ньюкасл Юнайтед) Едді Гау — типовий приклад футболіста, який став легендою клубу не через трофеї, а через відданість і любов до команди. Захисник розпочав і завершив свою кар’єру в Борнмуті, провівши там більшість ігрових років.

Гау двічі виходив на поле у футболці збірної Англії U-21, а в 2002 році за 400 фунтів стерлінгів став першим підписанням Гаррі Реднаппа у Портсмуті, проте травми не дозволили закріпитися в команді надовго. Його кар'єра кілька разів опинялася під загрозою через серйозні пошкодження коліна, і зрештою він був змушений завершити виступи у віці лише 29 років.

Уже через рік він став головним тренером любимого Борнмута, заклавши фундамент історичного підйому клубу. Зараз він продовжує очолювати Ньюкасл із моменту приходу в клуб великих саудівських грошей, вигравши Кубок ліги та вдруге потрапивши до Ліги чемпіонів через чемпіонат.

Роки Клуб 1994–2002 Борнмут (AFC Bournemouth) 2002–2004 Портсмут (Portsmouth) 2004–2007 Борнмут (AFC Bournemouth)   10. Грем Поттер (Вест Гем Юнайтед) Грем Поттер — лівий захисник, який провів досить цікаву, хоч і не надто гучну ігрову кар’єру. Він розпочав у Бірмінгем Сіті, але справжнє визнання здобув у Йорк Сіті, з яким виграв турнір плейофу Третього дивізіону. Поттер також виступав за Сток Сіті та Саутгемптон, з яким вийшов до фіналу Кубка Англії 2003 року.

Його кар’єра мала ще один яскравий момент — так, він одного разу зіграв за Англію U-21, але мова йде про виступи в Швеції за Естерсунд. Саме там він уперше відкрив для себе скандинавський футбол, до якого згодом повернеться вже як тренер, розпочавши свій шлях до вищої європейської ліги в якості тренера.

Поттер грав розумно, компенсуючи брак швидкості гарним баченням поля та тактичною дисципліною. Його тренерська філософія — має мало чого спільного з "типовою англійської", а вибудована система у Брайтоні з акцентом на комбінаційний футбол — головний його здобуток, що продовжує функціонувати по сьогоднішній день.

Роки Клуб 1992–1996 Бірмінгем Сіті (Birmingham City) 1996 Вест Бромвіч Альбіон (West Bromwich Albion) 1996–1997 Йорк Сіті (York City) 1997–2003 Сток Сіті (Stoke City) 2003–2005 Саутгемптон (Southampton) 2003–2004 Вест Бромвіч Альбіон (West Bromwich Albion) — оренда 2005–2007 Маклсфілд Таун (Macclesfield Town) 2007–2008 Бостон Юнайтед (Boston United) 2008 Естерсунд (Ostersunds FK)   9. Арне Слот (Ліверпуль) Арне Слот, відомий сьогодні як прогресивний нідерландський тренер та чемпіон Англії у своєму першому сезоні на чолі Ліверпуля, був атакувальним півзахисником із чудовим баченням поля. Він починав та найбільших успіхів досяг у  Зволле, де швидко став лідером, а згодом виступав за НАК Бреда, Спарту Роттердам і ще кілька клубів у вищому дивізіоні Нідерландів.

Слот ніколи не був швидкісним футболістом, але вирізнявся інтелектом і здатністю віддавати точні паси під загострення. Уболівальники цінували його вміння контролювати темп гри та допомагати команді будувати атаки.

Ці якості органічно перейшли в його тренерський стиль, проте до рівня гравця збірної Нідерландів дорости так і не вдалося, тоді як серед командних трофеїв може похизуватися тільки двома чемпіонствами у другому дивізіоні своєї країни.

Роки Клуб 1995–2002 ПЕК Зволле (PEC Zwolle) 2002–2007 НАК Бреда (NAC Breda) 2007–2010 Спарта Роттердам (Sparta Rotterdam) 2010–2013 ПЕК Зволле (PEC Zwolle)   8. Кіт Ендрюс (Брентфорд) Кіт Ендрюс — ірландський півзахисник, який пройшов довгий і насичений шлях у футболі, виступаючи за цілу низку клубів Англії. Він починав у Вулвергемптоні, де став капітаном у молодому віці, а потім грав за Галл Сіті, Мілтон-Кінз Донс (колишній Вімблдон), Блекберн та інші команди.

Ендрюс запам’ятався вболівальникам як трудяга з чудовою витривалістю та готовністю боротися за кожен м’яч. Його стиль гри був безкомпромісним, а вміння підтримати атаку робило його цінним гравцем у будь-якій англійській команді.

Роки Клуб 1999–2005 Вулвергемптон Вондерерз (Wolverhampton Wanderers) 2005 Галл Сіті (Hull City) — оренда 2005–2006 Мілтон-Кінз Донс (Milton Keynes Dons) 2006–2008 Лутон Таун (Luton Town) 2008–2012 Блекберн Роверз (Blackburn Rovers) 2012–2014 Болтон Вондерерз (Bolton Wanderers) 2013 Брайтон енд Гоув Альбіон (Brighton & Hove Albion) — оренда 2014–2015 Мілтон-Кінз Донс (Milton Keynes Dons)   7. Нуну Ешпіріту Санту (Ноттінгем Форест) Нуну Ешпіріту Санту — колишній португальський воротар, який мав дуже цікаву кар’єру. Він починав у Віторії Гімарайнш, а згодом грав у таких клубах, як Депортіво Ла-Корунья, Порту та Осасуна.

Хоча Нуну рідко був першим номером у провідних клубах, він часто ставав важливим командним гравцем, готовим вийти на поле в потрібний момент.

Найгучніший трофей у його кар’єрі — історична перемога в Лізі чемпіонів із Порту Жозе Моурінью у 2004 році. Цікаво, що він отримав свою медаль, не зігравши жодної хвилини протягом турніру.

Його спокійна манера гри, вміння контролювати м’яч ногами та підтримувати атмосферу в команді стали фундаментом його майбутнього тренерського стилю. Звісно, цей стиль має багато чого спільного з тим, у що грає Моурінью — прагматизм та контратаки, які дозволили Ноттінгем Форест сенсаційно потрапити до єврокубків за підсумками АПЛ-2024/25.

Роки Клуб 1992–1996 Віторія Гімарайнш (Vitoria Guimaraes) 1996–1997 Депортіво Ла-Корунья (Deportivo La Coruna) 1997–1998 Меріда (Merida) — оренда 1998–2002 Осасуна (Osasuna) 2002–2004 Порту (Porto) 2004–2005 Динамо Москва (Dynamo Moscow) 2005–2007 Ароука (Arouca) 2007–2010 Порту (Porto)   6. Рубен Аморім (Манчестер Юнайтед) Рубен Аморім — один із найбільш титулованих гравців у цьому рейтингу, який має на своєму рахунку 536 зіграних хвилин у 14 матчах за збірну Португалії.

Він виступав переважно в півзахисті, і більшу частину кар’єри провів у Бенфіці, де виграв кілька чемпіонатів Португалії, національних кубків та суперкубків.

Його стиль гри вирізнявся універсальністю: Аморім міг грати як у центрі поля, так і на фланзі, завжди демонструючи відмінну роботу з м’ячем і тактичну гнучкість. Попри те, що травми періодично заважали йому, він залишався одним із найнадійніших гравців у складі, який все ж не реалізував увесь свій потенціал.

Роки Клуб 2003–2008 Белененсеш (Belenenses) 2008–2017 Бенфіка (Benfica) 2012 Брага (Braga) — оренда 2015–2016 Аль-Вахда (Al-Wahda) — оренда   5. Андоні Іраола (Борнмут) Андоні Іраола — справжня легенда Атлетіка Більбао. Протягом 14 років він був ключовим правим захисником команди, відомим своєю стабільністю, працездатністю та відмінним підключенням до атак.

Іраола, як і переважна кількість вихованців Більбао, був символом вірності рідному клубу, адже більшу частину кар’єри провів саме там та зіграв 508 матчів, серед яких 406 — у Ла Лізі, 28 — у Лізі Європи та 3 — у Лізі чемпіонів.

Хоча великих трофеїв прогресивний баск не здобув, він двічі доходив із командою до фіналу Кубка Іспанії та одного разу — до фіналу Ліги Європи. Має 413 зіграних хвилин у 7 іграх за національну збірну Іспанії.

Роки Клуб 2001–2015 Атлетік Більбао (Athletic Bilbao) 2015–2016 Нью-Йорк Сіті (New York City FC)   4. Енцо Мареска (Челсі) Енцо Мареска — технічний італійський півзахисник, який залишив помітний слід у кількох провідних лігах Європи.  Почавши велику кар'єру в Чемпіоншипі за Вест Бромвіч Альбіон, він швидко повернувся до Італії через півтора сезони, де став чемпіоном Італії з Ювентусом та захищав кольори Болоньї, П'яченци, Фіорентини та Палермо.

Найуспішніший період Марески, звісно, припав на роки в Севільї, де він двічі виграв Кубок УЄФА (нині — Ліга Європи), Кубок Іспанії, Суперкубок УЄФА та в цілому став одним із провідних команди.

Що ж, італійський фахівець навіть грав в Україні проти донецького Шахтаря у плей-оф Кубка УЄФА в 2007 році. Тоді, в Донецьку, поєдинок завершився з рахунком 3:2 на користь Севільї в додатковий час, а сам Мареска відзначився у ворота "гірників" забитим голом на 53 хвилині — він також забив донецькому клубу у першому матчі в Іспанії (2:2).

Утім, незважаючи на такий досвід та успіхи на високому європейському рівні, Енцо Мареска так і не дочекався свого виклику до збірної Італії, пройшовши при цьому усю систему молодіжних команд. Причина? Самі розумієте — хоч пік поточного керманича Челсі й прийшовся на тріумф збірної Італії на чемпіонаті світу-2006, проте це все ж була епоха таких легенд, як Андреа Пірло.

Роки Клуб 1998–2000 Вест Бромвіч Альбіон (West Bromwich Albion) 1999–2000 Ювентус (Juventus) 2000 Болонья (Bologna) — оренда 2000–2001 П’яченца (Piacenza) — оренда 2001–2004 Ювентус (Juventus) 2004–2005 Фіорентина (Fiorentina) 2005–2009 Севілья (Sevilla) 2009–2010 Олімпіакос (Olympiacos) 2010–2014 Малага (Malaga) 2014–2017 Палермо (Palermo) 2017 Верона (Hellas Verona) 3. Скотт Паркер (Бернлі) Скотт Паркер — англійський півзахисник, який відомий своїми виступами за Чарльтон, Челсі, Ньюкасл, Вест Гем, Тоттенгем і Фулгем. Непоганий список, чи не так? Але це ще не все!

За свою кар’єру Паркер виграв звання найкращого молодого гравця року в Прем’єр-лізі (2004) та визнався найкращим гравцем року АПЛ у сезоні-2010/11. Він також провів 18 матчів за збірну Англії, зокрема на Євро-2012, відігравши увесь поєдинок проти збірної України.  

Титули АПЛ та Кубка ліги разом із Челсі, індивідуальні нагороди, 44 результативні дії в 368 поєдинках елітного дивізіону Англії та виклики до команди "трьох левів" на важливі турніри — достатні аргументи для того, щоб Скотт Паркер відкрив трійку найкращих цього символічного рейтинга.

Роки Клуб 1997–2004 Чарльтон Атлетик (Charlton Athletic) 2004–2005 Челсі (Chelsea) 2005–2007 Ньюкасл Юнайтед (Newcastle United) 2007–2011 Вест Гем Юнайтед (West Ham United) 2011–2013 Тоттенгем Готспур (Tottenham Hotspur) 2013–2017 Фулгем (Fulham) 2. Мікель Артета (Арсенал) ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  "КОЛИ ВІН ПІШОВ, НІБИ УТВОРИЛАСЯ ПОРОЖНЕЧА": АРТЕТА І ПСЖ З огляду на його стрімке зростання на посаді головного тренера лондонського Арсеналу, важко повірити, що зовсім недавно Мікель Артета був ще футболістом із капітанською пов'язкою. "Баскський домінатор" отримував перше футбольне навчання на батьківщині та в системі Барселони, перш ніж ще в молодому віці заявити про себе у Парі Сен-Жермен та Рейнджерс.

Широкі футбольні маси дізналися про Артету вже після його трансферу до Евертона транзитом через Реал Сосьєдад — під керівництвом Девіда Моєса він став капітаном та справжнім лідером "ірисок", через що шотландець болісно сприйняв рішення Мікеля погодитися на гучний трансфер до Арсеналу за 12 мільйонів євро.

Артета прибув на Емірейтс у період турбулентності за Арсена Венгера, коли літо 2011 року добре запам’яталося фанатам Арсеналу через від’їзд таких зірок, як Сеск Фабрегас та Самір Насрі, які вирушили у пошуках трофеїв. Майстер середини поля допоміг стабілізувати ситуацію завдяки своєму лідерству та спокою на полі, і вже тоді він явно накопичував знання й досвід в статусі капітана лондонців, щоб одного дня повернутися рятувати улюблений клуб з кризи в якості головного тренера.

Роки Клуб 1999–2001 Барселона Б (Barcelona B) 2001–2002 Парі Сен-Жермен (Paris Saint-Germain) — оренда 2002–2004 Рейнджерс (Rangers) 2004–2005 Реал Сосьєдад (Real Sociedad) 2005–2011 Евертон (Everton) 2011–2016 Арсенал (Arsenal)   1. Пеп Гвардіола (Манчестер Сіті) Людина не лише з видатними тренерськими досягненнями, але й вражаючим ігровим минулим — кар’єра Пепа Гвардіоли як футболіста була, м’яко кажучи, блискучою. Вихованець академії Барселони Ла Масія, іспанець шість разів вигравав Ла Лігу, включно з чотирма поспіль титулами на початку 1990-х. Додайте до цього два Кубки Іспанії, Кубок європейських чемпіонів та золото Олімпіади-1992 із Іспанією — і трофейний доробок Гвардіоли як гравця взагалі не матиме рівних на тлі його колег у Прем’єр-лізі.

Це, мабуть, і пояснює, чому він став таким блискучим тренером. Будучи серцем Барселони під керівництвом легендарного новатора Йогана Кройффа, Гвардіола просто не міг не мислити інакше на полі та бачити гру під іншим кутом, ніж будь-хто інший.

Не дивно, що він знаходиться на самому верху цього списку, і якщо ми не побачимо повернення в Прем’єр-лігу таких англійських легенд, як Стівен Джеррард чи Френк Лемпард (або ж Зінедін Зідан ненароком вирішить поновити тренерський шлях саме в АПЛ), то лідерство найкращого тренера сучасності навіть в цьому списку є фактично безальтернативним.

Роки Клуб 1990–2001 Барселона (Barcelona) 2001–2002 Брешія (Brescia) 2002–2003 Рома (Roma) 2003–2005 Аль-Аглі (Al-Ahli) 2005–2006 Доррадос де Сіналоа (Dorados de Sinaloa) Загальний рейтинг тренерів АПЛ-2025/26 за ігровою кар’єрою:

  Місце Тренер Клуб 1 Пеп Гвардіола Манчестер Сіті 2 Мікель Артета Арсенал 3 Скотт Паркер Бернлі 4 Енцо Мареска Челсі 5 Андоні Іраола Борнмут 6 Рубен Аморім Манчестер Юнайтед 7 Нуну Еспіріту Санту Ноттінгем Форест 8 Кіт Ендрюс Брентфорд 9 Арне Слот Ліверпуль 10 Грем Поттер Вест Гем 11 Едді Гау Ньюкасл Юнайтед 12 Девід Моєс Евертон 13 Даніель Фарке Лідс Юнайтед 14 Режис Ле Брі Сандерленд 15 Марку Сілва Фулгем 16 Олівер Гласнер Крістал Пелес 17 Унаї Емері Астон Вілла 18 Вітор Перейра Вулвергемптон 19 Фабіан Гюрцелер Брайтон 20 Томас Франк Тоттенгем Цей рейтинг демонструє, що ігровий досвід не завжди визначає успіх тренера. Вельми успішні футболісти на кшталт Пепа Гвардіоли та Мікеля Артети дійсно мали якщо не блискучі, то вельми хороші кар’єри на полі, про які 99% можуть тільки мріяти. Але і такі спеціалісти, як Томас Франк або Фабіан Гюрцелер, змогли довести, що глибоке розуміння гри, стратегія та тренерські якості іноді важливіші за футбольні досягнення як гравця.

АЛЕ ВАЖЛИВО! Найголовніше — це багаторічна освіта, регулярна практика, отримання досвіду у найкращих та навчання на найвищому рівні. Бо самі розумієте: навчитися навмисно говорити прості та банальні речі складною термінологією можна за кілька місяців курсів, але Нагельсманном без щонайменше тренерської ліцензії рівня ПРО ще ніхто ніколи не ставав — навіть сам Нагельсманн.

Ідея для матеріалу взята у GiveMeSport