Ми всі живемо в умовах повномасштабної війни. Живемо вже більше трьох років. Але разом з часом якій минув, поступово приходить усвідомлення та розуміння того, якого лиха ця війна наробила вже, і скільки наробить ще.

В одному ряду з тими, чиї життя ця війна на жаль забрала, стоять і ті кому через неї своє життя фактично треба розпочати заново. Причини для цього, не лише втрата своїх рідних та близьких, але і непоправна шкода для власного здоров'я – через важкі поранення та травми. Як пояснив мені ініціатор національної програми "Врятуй кінцівку" Сергій Сошинський, понад 70% від усіх травм та поранень, яких зазнають наші воїни, це поранення і травми саме рук і ніг, 60% з них – мають важкий ступінь, і лише 40% – середній та легкий, що дає у майбутньому змогу багатьом військовим повернутися в стрій.

В нашій країні зі 100% усіх поранених кінцівок, 15% закінчуються ампутацією.

За офіційною інформацією на початок 2025 року в нас вже було проведено понад 95 тисяч ампутацій, до речі не тільки серед наших військових, але і цивільних. А за неофіційною – понад 120 тисяч, тому що існує первинне протезування за кордоном, яке не входить в офіційну статистику Національної служби здоров'я України (далі в тексті – НСЗУ). Звісно, що більшість, а саме 65% ампутованих кінцівок – нижні, через різного типу мінно-вибухові травми. Звісно, що сучасна медицина вміє досить успішно лікувати навіть дуже важкі поранення, але в певних випадках  врятувати кінцівку фізично неможливо. Бо рятувати просто вже нема що.

Але в більшості з таких випадків все могло б бути навпаки… І ось тут вже починається найсумніше: дві третини ампутацій, за свідченнями лікарів-хірургів відбувається через неправильну постановку турнікетів самими військовими. Тобто саме незадовільне знання основ первинної медичної допомоги дуже часто призводить до не обов'язкового чи неправильного встановлення турнікету, що у свою чергу спричиняє некроз тканин кінцівки, внаслідок якого і доводиться проводити ампутацію. Але найбільш шокуючі випадки, це коли бійців з пораненими кінцівками, через стаб пункт доправляють до шпиталю, де гроші які наша держава виділяє на їх лікування, закінчуються майже відразу, не встигнувши, як то кажуть, розпочатися. Справа в тому, що НСЗУ на оперативне лікування одного пораненого військового виділяє відразу 8 тисяч 735 гривень, і… ВСЕ.

А порятунок однієї кінцівки може насправді коштувати і 50 - 60 тисяч грн, а іноді і 200 чи 300 тисяч грн.

В це взагалі важко повірити, але незважаючи на те, що в нас четвертий рік йде повномасштабна війна, кожен такий військовий, для будь якого шпиталю чи лікарні по факту є збитковим. Бо настільки малої кількості грошей не вистачає ні на якій порятунок навіть однієї серйозно пораненої кінцівки, вже не кажучи про порятунок відразу декількох. Але при цьому, у будь-якого лікаря-хірурга, вдосталь вистачає рекламних буклетів протезних майстерень, які займаються виготовленням екзопротезів (тобто протезів зовнішніх) різних видів, якості та ціни. І звісно, що при недостатній кількості коштів на лікування, у декого з лікарів-хірургів виникає великий соблазн отримати грошову винагороду, від цих протезних майстерень, (які не є медичними установами, а по факту є просто СТО), за чергового наданого їм клієнта. Тим більше, що протезів може знадобитися відразу кілька… замість кінцівок, які, за наявності достатнього фінансування, можна було б врятувати, не роблячи з людини інвалідізованого ампутанта. Треба лише додати, що досвідчені і принципові лікарі збільшують вище вказану суму на оперативне лікування від НСЗУ, добираючи гроші з інших програм. І таким чином, врешті решт, лікують бійців добре, та вони поступово одужують.

Звісно цим питанням мало б займатися наше Міністерство охорони здоров'я. Бо неодноразово доведено що на ефективну охорону здоров'я кожній країні треба виділяти мінімум 5%, а краще 8-9-10% від свого ВВП. Але не дивлячись на те, що в нас вже стільки часу йде війна, наша держава саме на охорону здоров'я виділяє менше 3% від власного ВВП.

Яке ж рішення цієї проблеми наразі існує?

За словами керівника комітета "По справах поранених та травмованих" Олександр Муравського – ветерана з восьмирічним досвідом захисту нашої Батьківщини: саме функцію дофінансування витрат на операції з порятунку рук і ніг взяв на себе цей комітет. Адже об'єктивно є потреба в дорогих компонентах, наприклад, таких як біо-скло. Хірурги його використовують для заміни непоправно пошкоджених ділянок кісток. Але і коштує такий компонент недешево – від 500 до 1000 євро за один куб. Та щоб ви зрозуміли, задля повної заміни ділянки, наприклад, гомілкової кістки в 10 сантиметрів, потрібно від 10 до 12 кубів біо-скла. А також треба оплачувати роботу самих хірургів, які іноді за для проведення однієї операції їдуть з одного міста в інше. Чи взагалі приїздять до нас з інших країн. Треба доплачувати і операційним медсестрам також.

І така робота, треба визнати, йде постійно. Про неї розповідають відомі люди, зокрема наша славетна Олімпійська Чемпіонка та рекордсменка світу Ярослава Магучіх. Вона теж бере в цій роботі активну участь. Наприклад, завдяки роботі вже згаданої мною програми Врятуй кінцівку, лише за 30 місяців роботи, врятовано більше 1700 кінцівок. Це в середньому – 60 врятованих кінцівок на місяць.

Масштаб міг би бути в десятки разів більшим, але знов таки на допомогу всім хто цього потребує, банально не вистачає грошей. А найсумніше те, що сама наша держава не розуміє які величезні кошти для нашого  держбюджету дозволяє зекономити порятунок лише однієї кінцівки.

Можете порахувати самі: внаслідок ампутації кожен військовослужбовець отримує від міністерства соціальної політики 1 мільйон 800 тисяч гривень, але крім того, наш уряд ще додатково виплачує від 240 тисяч до 4,3 млн. гривень кожній протезній майстерні за кожен виготовлений та встановлений екзопротез однієї кінцівки. А це якщо знов порахувати, означає, що витративши на всі операції близько 50 мільйонів гривень, така благодійна робота вже зекономила Україні більше 4 мільярдів (! ) гривень.

І ви лише вдумайтесь в цю цифру… Але кількість таких рятівних операцій об'єктивно треба збільшувати. Тому підсумовуючи все сказане вище, хочу навести слова вже згаданого мною ветерана Олександра Муравського: "Коли чуєш, що наша держава виділила 1 мільярд гривень на безкоштовне лікування зубів нашим військовим, дуже хочеться задати просте питання: Хіба можна взагалі порівнювати врятовані зуби з врятованими кінцівками? ! Що важливіше для майбутнього нашої країни – здорові зуби та ясна, чи чоловіки і жінки, які можуть вести повноцінне життя, та займатися улюбленими справами? ! "

Проголосуйте за більш важливе з цих питань, просто вставши та піднявши руки… Бо далеко не всі з нас тепер мають навіть таку можливість.

Дякую за увагу!