Стан, що розвивається після резекції тонкої кишки та характеризується діареєю, стеатореєю, мальабсорбцією нутрієнтів, прийнято називати синдромом короткої (або укороченої) кишки..

Розрізняють два типи пострезекційної ентеральної недостатності.

Перший — проксимальний резекційний синдром, що виникає при видаленні проксимального відділу кишечника.. При видаленні менше 50% тонкої кишки він протікає субклінічно, але більший обсяг резекції призводить до наростаючої стеатореї, дефіциту заліза та фолієвої кислоти..

Другий тип - дистальний резекційний синдром, пов'язаний з видаленням клубової кишки. У цьому випадку важливе значення має збереження ілеоцекального клапана. За наявності його після великих резекцій час проходження харчових мас по кишці може збільшитись у 2 рази.

Завдяки адаптаційним процесам у резидуальній кишці (збільшення її діаметра, висоти ворсинок, глибини крипт, клітинної проліферації, прискорення ритму оновлення епітелію, підвищення транспорту нутрієнтів та активності інтестинальних ферментів) всмоктувальна здатність кишки підвищується майже у 4 рази.

Крім того, наявність ілеоцекального клапана запобігає заселенню тонкої кишки, що залишилася бактеріями, що веде до подальшого посилення мальабсорбції, оскільки нутрієнти, особливо вітамін В12, всмоктування якого порушується вже при резекції дистальних відрізків кишки, стають субстратом метаболізму бактерій раніше, ніж абаб.

Якщо у хворих із сприятливим перебігом післяопераційного періоду, швидким відновленням функцій кишечника перехід на повне природне харчування та пероральне симптоматичне лікування слід здійснювати поступово, але обґрунтовано швидко (див.. вище), то після великих резекцій кишечника тактичний поспіх може завдати істотної шкоди.

Перехід від повного парентерального до природного харчування повинен проходити досить тривалий етап часткового парентерального харчування, розтягнутий часом кілька місяців.

Поступово, протягом багатьох місяців (тривалість визначається суто індивідуально) харчування хворого має наближатися до повноцінного природного. Послідовне призначення хворим з резекцією кишечника хірургічних дієт вже було детально розглянуто вище. Однак цей процес дієтичної адаптації має бути «розтягнутий» у часі; введення нових продуктів у раціони лікувального харчування має строго залежати від індивідуальної переносимості хворих.

Білково-енергетичний дефіцит дієт по відношенню до фізіологічних потреб організму повинен покриватися парентеральними засобами харчування та ентеральними сумішами.

Більше того, з урахуванням патогенетичних особливостей розвитку післяопераційної патології з обґрунтованої думки ряду авторів після переходу на повне природне харчування хворим з короткою кишкою рекомендується дієта з підвищеним вмістом білка, вуглеводів та помірною кількістю жиру, яка повинна бути доповнена тригліцеридами із середньою довжиною вуглецю..

Динамічний лабораторний контроль рівня оксалатів дозволяє при появі перших ознак гіпероксалурії обмежити прийом продуктів, що містять підвищену кількість оксалатів (щавель, шпинат, петрушка, картопля, шоколад).

Через 2 роки після операції, коли досягається максимальна адаптація шлунково-кишкового тракту, і в першу чергу кишечника, можуть спостерігатися різні клінічні варіанти перебігу захворювання, при яких потрібні відповідні індивідуальні підходи до харчування хворих:.

а) природне нормальне чи близьке до нормального харчування;

б) природне харчування з використанням індивідуально підібраних деполімеризованих нутрієнтів;

в) природне харчування з частковою парентеральною підтримкою;

г) повне парентеральне харчування.

Барановський medbe. ru.