Продовольча та енергетична криза, спровокована російською агресією в Україні, стала відчуватися на глобальному рівні. Тому війна в «далекій Європі» виявилася набагато ближчою, ніж здавалося багатьом в Азіатському регіоні..

З самого початку вторгнення Росії в Україну реакція АСЕАН як впливової регіональної організації Південно-Східної Азії була досить слабкою та обмежувалася закликом до дипломатичних інструментів та мирного врегулювання.. Це й не дивно, оскільки консенсус між десятьма державами-членами, які по-різному відреагували на російську агресію, не склався.. Сінгапур зайняв найсильнішу позицію і ввів антиросійські санкції, М'янма підтримала дії Кремля, а решта країн намагалася «відсидітися на паркані», висловивши різний рівень «занепокоєння». Хоча дії РФ грубо порушують міжнародне право та принципи ООН, до яких чутливі ці держави, більшість із них досі не готові приєднатися до західних санкцій та дипломатичного засудження РФ.

Не своя війна.

Спроба держав регіону сховатися за «нейтральністю» викликана кількома причинами. Виснажлива корейська та в'єтнамська війни для більшості з них стали серйозним аргументом на користь мирного вирішення проблем у двосторонніх та регіональних суперечках та дотримання принципу невтручання у справи один одного. Звідси й заклики до «стриманості» та «мирного вирішення проблеми» від самого початку російської агресії.. Крім того, багато урядів цих держав сприймають російсько-українську війну в контексті протистояння РФ із США та НАТО, в якому не хочуть ставати на чийсь бік.. Або принаймні засуджувати Росію. Для них вона — велика держава з постійним мандатом у Раді Безпеки ООН, багата на сировинні запаси, а також важливий постачальник зброї. За даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу, РФ є провідним експортером озброєння до регіону. У період з 2000 по 2021 рік Росія заробила на цьому 10,87 млрд дол.. , для порівняння: США - 8,4 млрд, а Китай - 2,9 млрд.

Неспровокована агресія Росії проти України, з одного боку, викликає занепокоєння та розглядається державами регіону як небезпечний прецедент, у якому великі автократії грубо порушують правила та норми міжнародного порядку.. Поведінка Росії в Європі породжує паралелі можливих дій Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, особливо на тлі помітного зближення цих двох. Посилання на «історичні права» для підтримки територіальних претензій, використання тактики сірої зони та гібридної війни, поширення дезінформації та зневага міжнародним правом цілком можуть бути використані КНР для аналогічних кроків стосовно сусідніх держав або спірних островів у Південно-Китайському морі. У той же час вони помилково сприйняли російсько-українську війну як віддалений географічно «конфлікт», який не має прямого відношення до їхніх інтересів, за винятком потенційних глобальних економічних наслідків, масштаб яких, як з'ясувалося пізніше, був недооцінений.

Важливим фактором сприйняття російсько-української війни, який певною мірою впливає на стриману реакцію урядів держав, є також антизахідна та антиамериканська налаштованість в окремих колах їхніх громадян, зокрема серед мусульманського населення. Більшість із них перебуває на боці Росії у її війні проти України, оскільки сприймає Захід як ворожу до ісламського світу силу (через палестинське питання, війну в Іраку та Афганістані), а дії Путіна розглядає в контексті протистояння домінуванню США у світі.

Усі ці фактори сукупно служать рефлекторному бажанню залишитися у своїй зоні комфорту, але спровокована Росією війна проти України її відчутно порушила..

Вихід із «нейтральної» зони.

Росія та Україна є важливими експортерами сільськогосподарської продукції до Південно-Східної Азії.. На Україну припадає 9% пшениці, вівса та інших зернових, а на РФ ще 4%. Україна вирощує 16% світової кукурудзи і є важливим постачальником соняшникової олії до цих країн, Росія — 10% мінеральних добрив.. І це неповний список товарів, які експортуються до регіону та впливають на харчову безпеку. Президент Володимир Зеленський неодноразово закликав країни Азії та Африки до більш активної підтримки України та тиску на РФ, попереджаючи про спровоковану нею продовольчу кризу. Очевидно, загроза цієї кризи сприймалася недостатньо серйозно, доки не стала реальною і не позначилася на продуктах першої необхідності. До продовольчої кризи додалося підвищення цін на енергоресурси, нафту та інші сировинні товари, що негативно вплине на зростання глобальної та національної економік, які ще не оговталися після пандемії..

У спробі запобігти продовольчій кризі та врятувати проведення саміту «Великої двадцятки», присутність на якому Путіна створює складність для Індонезії як головуючої держави, президент Джоко Відодо звернувся до світової дипломатії.. Його приїзд до Києва став першим візитом азіатського лідера під час російсько-української війни, що саме по собі має позитивне значення і, можливо, сприятиме усвідомленню руйнівних наслідків від дій РФ на території України.. Зустріч із Зеленським та Путіним дала можливість проілюструвати «активну та незалежну» зовнішню політику Індонезії у дії, а також просигналізувати внутрішній аудиторії, що президент хоче пом'якшити продовольчу кризу.

За збігом обставин українське зерно стало дуже чутливою темою для індонезійського уряду. Нестача борошна змушує місцеві компанії підвищувати ціни на вермішель швидкого приготування – надзвичайно популярний продукт харчування в Індонезії, попит на який у 2021 році становив близько 13,27 мільярда упаковок.. Це викликало серйозне невдоволення населення, адже ціни на вермішель фактично стали показником інфляції на продукти харчування загалом..

Вермішель та дипломатія.

Очікування, що візит індонезійського президента суттєво вплине на розвиток російсько-українських відносин, були невисокі. Джоко Відодо у своїй діяльності зосереджений більше на економічних питаннях країни, ніж на зовнішньополітичних, причому Індонезія має досить обмежений досвід посередництва за межами Південно-Східної Азії.. Питання в іншому. Ні продовольча та енергетична криза, спровокована російською агресією, ні застереження західних держав не вплинули на рішення індонезійського керівництва посилити свою позицію щодо Росії.

Відодо не взяв до уваги прохання західних лідерів скасувати запрошення Путіна на осінній саміт «Великої двадцятки» навіть під загрозою бойкоту. Запрошення українського президента стало виявом так званого збалансованого підходу до «конфлікту». Таким чином, Індонезія намагалася проілюструвати, що готова врахувати інтереси Заходу, але при цьому хоче зберігати добрі відносини з Росією.. Що проведення саміту вимагатиме особливих дипломатичних маневрів від індонезійської влади стало зрозумілим уже під час нещодавньої зустрічі міністрів закордонних справ «двадцятки».

" Але ні групової фотографії, ні спільного комюніке, ні тим більше напрацювань для майбутньої співпраці під час міністерської зустрічі не було зроблено. Сергій Лавров змушений був залишити захід достроково, але пізніше прес-секретар російського МЗС прозвітувала про інтенсивні контакти глави відомства з представниками інших держав, продемонструвавши фотографії..

Потрібно визнати, що присутність росіян на подіях міжнародного рівня знижує тиск на Росію, якого західні держави намагаються досягти її ізоляцією.. Індонезія, як і більшість держав Південно-Східної Азії, наголошує на своїй зацікавленості у якнайшвидшому закінченні війни в Україні та відновленні ланцюжків поставок продовольства, мінеральних добрив, енергетичних ресурсів.. Ніхто не сумнівається у щирості цього бажання. Але відмова підтримати західні санкції, створення додаткових умов для політичного та економічного виживання Росії, на жаль, віддаляють цю перспективу..

Під час візиту до Москви Джоко Відодо зосередився на двосторонній співпраці, порушив питання продовольчої кризи і подякував російському президенту «за готовність забезпечити гарантії постачання продовольства та добрив як з Росії, так і з України».. А на полях міністерського саміту «Великої двадцятки» керівник індонезійського МЗС наголосила, що на країнах, що розвиваються, лежить основний тягар ескалації російсько-української війни, яку вона все ще називає «конфліктом». Але такі розмови мають обмежену користь, якщо не підкріплені конкретними кроками.

Держави АСЕАН мають свої особливості. З огляду на це навіть США, які виступають гарантом безпеки в регіоні, обережні у своєму прагненні досягти більшої підтримки цих країн у протидії КНР та Росії. Водночас сучасні виклики змушують держави АСЕАН поступово переглядати свою традиційну поведінку..

[votes id\u003d"

Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.