Коли, нарешті, німці, європейці, ті, хто називають себе «реальними» політиками, зрозуміють, що у випадку з Путіним компроміс не є рішенням як таким.. Нам треба зрозуміти путінську «політику вічності». Про це пише у передовій статті 15 березня німецьке видання «Die Welt». Тут можливі лише два варіанти.

Де голоси тих «реальних політиків», які до 24 лютого казали, що не варто сприймати путінські загрози за чисту монету: «Він просто хоче домовитись»? Можливо, Путіну треба віддати Крим, схід України, смужку землі на південному сході. Він хоче чогось більшого? Тоді Україна могла б стати нейтральною Швейцарією чи Фінляндією..

Але хтось із них слухав Володимира Путіна? Читали його есе про Україну від 2021 року? Ключовий посил був: три східнослов'янські популяції — росіяни, українці, білоруси — це «один народ», спадкоємці середньовічної Київської Русі. «Ми ніколи не дозволимо використати наші історичні території і проживаючих там близьких нам людей проти Росії».

[see_also ids\u003d"

Володимир Путін дотримується циклічного погляду на історію, яку американський історик, який займається східноєвропейською політикою, Тімоті Снайдер назвав «політикою вічності». У цьому путінському світогляді Росія є жертвою, яка завжди повинна захищатися від небезпек, що загрожують їй.. У цій історії немає лінійного розвитку, є лише повернення до уявного ідеалу.

Протилежністю такому архаїчному історизму є «політика неминучості» Снайдера, яка формує мислення у Сполучених Штатах чи в нинішній Європі. У цьому розумінні історії час — пряма лінія, що поєднує минуле, сьогодення та майбутнє. «Справжні політики» зважають на цю істотну різницю в ідеологіях, коли розмірковують про Росію.

Путінізм не знає лінійного прогресу.

Аргумент, який використовувався протягом двох десятиліть путінізму: під час холодної війни між Заходом та Сходом протягом 45 років був світ; навіть у найнапруженіші дні тієї епохи Німеччина мала хороший бізнес із Москвою — радянський газ йшов на захід. Висновок: якщо це було можливо тоді, то стане ще можливішим після закінчення холодної війни. Цей висновок міг бути вірним для перших років путінізму, але точно не з 2014 року, не кажучи вже про 2022 рік.

Радянський Союз також будував відносини із Заходом на ідеології, яку можна охарактеризувати як «політику неминучості». Марксизм вірив у прогрес та зміни — у технології, що ведуть до соціальних змін, до революції, до комуністичної утопії. Путінізм у свою чергу відкидає такий лінійний прогрес у своїй теорії, для нього існує лише вічна істина, така як зв'язок між Росією та Україною. Тому Україна — або її частина, на його думку, — ніколи не має бути поза російською сферою правління.

[see_also ids\u003d"

Німеччина свого часу також подолала болісний процес переходу від циклічного до лінійного мислення. Після повної поразки країна відмовилася від циклічних поглядів на історію та великих територій, які століттями належали Німеччині. Раніше Німеччина теж жила в ілюзії «політики вічності», зліпленої Адольфом Гітлером з історичних та біологічних пазлів. Сьогодні саме історик-аматор (на щастя, цього разу біологія не відіграє головної ролі), своєю сліпою прихильністю до архаїчного історизму приносить до Європи нові страждання.

Історично незмінна мета.

Путінізм – це не радянський комунізм. Аналогією поточних подій є не холодна війна, а Друга світова війна. Хто говорить про Путіна, той повинен говорити не про Хрущова і Брежнєва, а про Гітлера і Сталіна. Ті, хто зараз знову говорить про угоду з Путіним, мають бачити, що означали компроміси для агресивних радикалів, зосереджених на історично незмінній меті.

Для цих правителів договори — лише віхи на шляху до «перемоги». Мюнхенська угода або пакт Гітлера-Сталіна були лише етапами для фюрера, одержимого своїми нав'язливими, плутаними ідеями. Ціль виправдовує всі засоби — у тому числі й цинічну зраду та порушення договору. Таким проміжним кроком для Путіна стали Мінські угоди 2015 року. Коли, нарешті, німці, європейці, «реальні політики» зрозуміють, що компроміс сам по собі не є рішенням. Є лише два варіанти: пожертвувати Україною чи боротися за неї. Решта ілюзії.

[see_also ids\u003d"

Тим, хто в це не вірить, слід дослухатися оголошення Путіним війни в ніч на 24 лютого і розглянути її переконливі наслідки. «Росія не може почуватися у безпеці, не може розвиватися і не може існувати, якщо їй постійно загрожує Україна. ) Мета російських спецоперацій - демілітаризація та денацифікація України», - повторював Путін три тижні.

Путіна вимірює не квадратними кілометрами, а історичними розмірами.

Демілітаризація та денацифікація означає: Росія хоче скинути в Україні проєвропейський уряд (денацифікація) та створити беззахисну країну, лояльну Росії (демілітаризація). Для Путіна не існує сценарію, за якого він задовольнявся б частиною України, а решті її територій дозволив би бути прозахідним.. Він мислить не квадратними кілометрами, а історичними розмірами. Вся Україна належить Росії назавжди та належала завжди, вважає він. Компромісною була Мінська угода, яка забезпечила хиткий мир на вісім років, поки Путін не змахнув ці угоди зі столу, не перекинув стіл і не почав стріляти.. Холодна війна мала раціональні правила — те, що ми бачимо сьогодні, — це не Радянський Союз часів холодної війни, а Радянський Союз і Німеччина часів Другої світової війни.. Груба жорстокість влади повертається.

Час працює проти Путіна — чи є вихід?

Професор Єльського університету Тімоті Снайдер десятиліттями проводив дослідження в Європі та Росії, крім німецької та російської він говорить усіма східноєвропейськими мовами. Його знаменита книга 2008 року «Криваві землі» дала можливість Німеччині, яка протягом десятиліть інтенсивно загладжувала свою провину перед Західною Європою, Росією та Ізраїлем, по-новому поглянути на свої злочини у Східній Європі..

У книзі описується, як Сталін і Гітлер у 1930-х і 1940-х роках втомили голодом, розстріляли, отруїли газом або іншим чином убили 14 мільйонів людей на території між їхніми великими імперіями.. У Польщі, Білорусії, Прибалтиці – і в Україні. Історична відповідальність Німеччини полягає у тому, щоб боротися за ці країни. І не підписувати угоди з людиною, яка знову перетворить Східну Європу на «Криваві землі».