Для того щоб піти на вибори, зовсім необов'язково бути прихильником Володимира Путіна. Є ж і інші кандидати, починаючи з Жириновського і того капіталіста, якого висунула КПРФ. Майже напевно серед претендентів виявиться і Ксенія Собчак, яка проти всіх поганих за все хороше, і Григорій Явлінський теж, ймовірно, труснувши старовиною, вийде на старт президентської гонки. Коротше, незгодним громадянам, які бажають активно взяти участь в обранні Володимира Путіна, створюються практично ідеальні умови. Тепличні, можна сказати, - пише Ілля Мільштейн в колонці на "Snob. ru ".
Для того щоб не ходити на вибори, зовсім не обов'язково бути прихильником Олексія Навального. Досить усвідомити той факт, що нинішнього гаранта виберуть і в тому випадку, якщо більшість його фанатів не прийде до урн в день весняного волевиявлення. Вистачить і меншості, яке з доброї волі або з-під палки проголосує за того, без якого немає Росії. Бюджетники, солдати і жителі тих республік, якими правлять піхотинці Путіна, забезпечать Володимиру Володимировичу та явку, і тріумф.
Проте людям, що називається, свідомим вибирати все-таки доведеться - між цими двома основними стратегіями поведінки. Прийти і проголосувати за збірну Ксенію Собчак, заздалегідь точно знаючи ім'я переможця і розуміючи, що беруть участь в легітимізації його перемоги. Або не просто ухилитися від участі в обранні Путіна, але більш-менш активно, як закликає Навальний, в рамках протестних акцій або хоч в приватних розмовах, у себе в блогах і на кухнях, агітувати за бойкот.
Свої аргументи за і проти в починається дискусії є у ??обох сторін.
Умовні оптимісти радять прийти до урн для того, щоб за часів авторитарні НЕ відвикнути від демократичних процедур і показати владі, що "нас багато". Чи не перемогти, але зігрітися і згуртуватися навколо тих, чиї політичні переконання нам близькі. Зрештою, нагадують нам, і Горбачов був проектом Кремля, і перебудова спочатку сильно схожа на чекістську розводку, а в підсумку комуністів прогнали, Фелікса свінтілі, підневільного багатонаціональному радянському народові дарована була свобода. Голосувати за Явлінського або там Грудінін слід для того, щоб допомогти старим або новим лідерам хоч трохи відчути себе владою. А років через шість, а то й раніше, загартувавшись, станемо вже всерйоз опиратися узурпаторам і вибирати тих, у кого будуть реальні шанси на перемогу. Або підтримувати їх, якщо влада зміниться як у тому серпні, коли комуністи з чекістами розбіглися побачивши беззбройного натовпу.
Заперечити оптимістам можна за всіма пунктами. Ця влада, наскільки ми її знаємо, розбігатися не стане і навряд чи зупиниться навіть перед масовими вбивствами. Голосувати за кого завгодно на колишніх виборах вже пробували і знаємо, чим закінчуються такі ігри. А що стосується демократичних процедур, до яких рекомендовано долучатися щоразу, як начальство влаштовує вибори, то немає жодних гарантій, що через шість або шістнадцять років в Росії щось зміниться на краще. Та й Путін навряд чи захоче піти в 2024 році, так що натреніруемся в передчутті майбутньої демократії ще всмак, можна і відпочити.
Доводи на користь активного бойкоту зводяться до того, що люта кампанія проти чергових виборів невідворотного Володимира Володимировича повинна сильно зіпсувати йому свято. І чим жорсткіше він стане реагувати на "екстремізм", його силовики бити мітингувальників, а його судді карати росіян за участь в несанкціонованих демонстраціях і пікетах, за лайки і репости, тим ганебним влада буде виглядати. Тим часом, якщо вірити витокам, в Кремлі мріють про маленькій тихій переможної війни Путіна з іншими кандидатами в президенти, яка повинна увінчатися чесної вікторією на найчесніших виборах. Навальний з його розсердженими громадянами і штабами по всій Росії тут дуже недоречно, а це значить, що технологія агресивного бойкоту може виявитися вельми ефективною. У тому числі і як засіб залучення співвітчизників до азам демократії, до однієї з її форм - громадянської непокори.
Однак доводи проти активного бойкоту теж серйозні. "Вони мені зіпсували інавгурацію - я їм зіпсую життя" - такі слова приписуються Путіну, нібито сказані ним в травні 2012-го. Говорив він це чи не говорив, але справи "болотних" в'язнів ясно свідчать про те, що до замахів на свою легітимність президент ставиться досить трепетно. Тому й Навальному, і його фанатичним прихильникам, і іншим громадянам, готовим їх підтримати, треба б поміркувати про правильну методику протесту. Про те, що десятками або сотнями покалічених доль, а то і загиблих людей не варто, мабуть, розплачуватися тільки за те, що Володимир Володимирович з якихось причин (Конституцію прохання не згадувати) відмовився допустити до виборів Олексія Анатолійовича. І йому, і тим, хто разом з ним обурений вчорашнім рішенням Центрвиборчкому, треба б діяти обережніше і себе поберегти. Все ж Путін не вічний, хоч би дикої ні представлялася сьогодні ця думка.
Ну, а справжній вибір 18 березня 2018 року відбуватися, по-моєму, інакше. Прихильникам і противникам бойкоту належить вирішити, чи зможуть вони чисто фізично дійти до дільниць. Ні, мова не йде про кількість випитого напередодні, в суботу, хоча і це може зробити деякий парадоксально протверезне вплив на представників електорату. Маю на увазі поділ громадян на тих, хто здатний витерпіти зазначену процедуру, і тих, кого з душі верне. При всій повазі до таїнств демократичної процедури. Це мало позначиться на підсумки голосування, але кількість громадян, яких буквально нудить від швидких виборів, підрахувати було б цікаво. Таких було досить багато в роки, що передували змінам в кінці минулого тисячоліття, і з ними я б пов'язував надії на світле майбутнє, щастя і процвітання Вітчизни.
Читайте більше публікацій на "Snob. ru "Приєднуйтесь також до групи ТСН. Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!.