Минув уже рік триденної війни, а світ все ще намагається зрозуміти її причини та наслідки. Пояснення Росії неможливо сприймати раціонально, оскільки вони не містять раціо. Війна, очевидно, є різною для нас і для агресора, що й робить розуміння неможливим. Також по-різному сприймають події цієї війни різні народи, що спостерігають за нею ззовні. Цей факт повертає нас у геополітику, бо важливо усвідомлювати: коли деякі впливові країни говорять про надання зброї чи встановлення миру, вони бачать її по-різному. Усі хочуть миру, але для України, Китаю, Росії чи США він різний.
США хочуть миру, коли відбуватиметься контрольована деградація та розпад Росії, а Китай стане більш стриманим у своїх прагненнях домінувати в Азії. Позбутися агресивної Росії важливо, тому що вона була і залишається єдиною загрозою для світу в Європі, але при цьому ідеальний варіант — не допустити неконтрольованого доступу КНР до російських ресурсів.. Китай хоче миру, коли США перестануть бути єдиним світовим лідером, а Росія перетвориться на простий power bank для підживлення великого китайського проекту національного оновлення. Росія хоче миру, в якому вона визнається великою державою, має право вето на все, що відбувається навколо, без жодних підстав, крім ядерної зброї, розміру території та запасів корисних копалин. Давно не було чути Дугіна, і ось він знову виліз зі своєї печери і заявив, що «ця війна має лише два виходи — перемогу Росії чи смерть людства». Ми чули про це і раніше, але зараз важливо, щоб почули всі.
Путін - лише уособлення зла. Саме зло - це ті, хто дав йому владу, хто хоче домінувати і ненавидить кожного, хто не належить до його «скотного двору». Путін завжди хотів цієї війни. Для нього вона почалася тридцять років тому, і весь цей час він вирощував і плекав кожну мить.. Він становив війну частинами, немов модель з деталей «лего», і чекав слушної нагоди. Війна стала його єдиним улюбленим дітищем, і, як тільки в 2014 році склалися умови, він дав їй піти в зростання. Нездатний по-справжньому стратегічно мислити, він усі сили своєї дрібної психічно травмованої натури направив на одну мету — довести «проклятим пендосам», що він сильніший. Він був і залишається байдужим і до своїх дітей, і до чужих, і до своїх жінок, і до всіх інших. Мрія неандертальця — довести всім, що він хомо сапієнс — не може бути раціональною. Для когось романи Оруелла стали антидотом проти жахів комунізму, для нього інструкцією до дії.
Миру хочуть усі, війни хочуть лише Путін та його зомбі-населення, яке вірить кожному його слову. Для нього це війна не проти України, а проти США та Заходу. Захоплення Криму та вторгнення на Схід України у 2014 році, агресія 24 лютого — це складові давно підготовленого плану помсти Заходу за Східну Німеччину, розвал СРСР, «приниження» Росії часів Єльцина, технологічну відсталість і неможливість нав'язати своє помилкове бачення світоустрою провідним геополітичним гравцям. Невипадково нинішня фаза війни розпочалася з абсурдних ультиматумів Заходу. Україна його цікавила лише як поле бою. Так завжди робили в СРСР. Лише лідери КПРС обирали інші території — то Кубу, то Афганістан.. Якби президентом СРСР у 1990-х був Путін, таким полем бою стали б або Польща, країни Балтії, або Угорщина, де так і не вивчили уроки історії.. Він виріс на міфах про «незламну та легендарну», всесилля КДБ, право сильного брати все, що потрапило в поле його зору. Він стільки сил доклав, щоб стати сильним, а його, його особисто, зрадили — спочатку Горбачов, а потім Єльцин.. Він їм не мстився, бо вони для нього — дрібні, другорядні цілі. Його помста спрямована на сильного, на США, і це для параноїдального, деформованого міфологією уявлення про світ — справжній драйв, навіть оргазм. Але все пішло не так, бо світ відрізняється від того, що він собі вигадав. Україна не здалася, і демократії світу об'єдналися, щоб дати Росії відсіч.
Наша перемога народжується на полі бою, але вона ще й у чіткому розумінні того, що відбувається довкола. Джон Кеннеді, який пройшов через Карибську кризу, якось сказав: «У внутрішній політиці ми ризикуємо лише зазнати поразки, зовнішня політика здатна звести нас до могили».
Померла рік тому геополітика потихеньку повертається. Китай трохи знизив агресивну риторику щодо Заходу, але включився у гру на підвищення ставок, демонструючи стратегічні відносини з Путіним, зближення з Іраном та збільшуючи постачання майже дармових енергоресурсів із РФ. Китаю потрібно, щоб США сконцентрувалися на війні в Європі, тим самим послаблюючи свої позиції в Азії. Навіть для супердержави «розтяжка» на дев'ять тисяч кілометрів – складне завдання.
Росія сформувала базовий альянс із КНДР, Іраном, Білоруссю та Сирією, наполегливо втягує до нього країни Африки та Латинської Америки, де досі пам'ятають колоніальне минуле. Все це вже було за часів СРСР. Це погано, але не критично, тому що на загравання з «третім світом» потрібні гроші, а вони, якщо єдність Заходу не дасть слабини, рано чи пізно закінчаться.
Сполучені Штати зробили неймовірне — повернули єдність Заходу, і тепер їхні позиції на переговорах із Китаєм значно сильніші, ніж у період одразу «після Трампа». Відбулися кардинальні зміни у політиці Франції, Італії, Нідерландів та Німеччини, які ще вчора говорили про особливі відносини з Путіним. Несподівано потужний вид набув Європейського Союзу, де лише одна країна вперто намагається розвалити єдність, і є підстави вважати, що проект об'єднаної Європи насправді стане реальністю. Не виключено, що до нього повернеться і Великобританія, яка у складних умовах виявляє неабияке лідерство на світовій арені..
Вперше з часів Другої світової почала відходити від ортодоксального пацифізму Японія. Постійні провокації з боку неспокійних сусідів далися взнаки і перегляд стратегічних документів у сфері безпеки та оборони — тому свідчення. В Індо-Тихоокеанському регіоні розпочалося формування та зміцнення нових альянсів, які мають стати фундаментом для підтримки статус-кво та запобігти виникненню конфліктів у регіоні, де б'ється промислове та технологічне серце світу.
Нарешті, з'явилася унікальна формула «Рамштайн», і не виключено, що вона збережеться і після нашої перемоги, оскільки стає зрозуміліше, що загрози війни можуть виникати не тільки в Європі, і цивілізований світ має бути готовим реагувати в умовах паралічу міжнародних інституцій, покликаних. США не мають наміру поступатися позицією лідера нікому, проте нова конфігурація конкурентного середовища у вищій лізі вже не буде одноосібною. Нас чекає формування двох глобальних блоків, які виходитимуть далеко за регіональні ознаки. Солодкі мрії Росії про «третій полюс» не стануть реальністю.
31 січня 1979 року Ден Сяопін вирушив з історичним візитом до США. На борту літака він перебував у піднесеному настрої. За кілька тижнів до цього КНР і США встановили дипломатичні відносини і цей факт лідер КНР розглядав як надзвичайно важливий крок у його програмі «відкриття» Китаю для світу. Ден Сяопін не був людиною, яка любить багато говорити, проте того разу, за свідченнями очевидців, він багато говорив про свої плани реформ та економічного розвитку КНР.. Зокрема він сказав: «Якщо уважно придивитися до історії, ми побачимо, що всі ті країни, які були разом із США, стали багатими, тоді як ті, що були проти США, залишилися бідними. Ми будемо із США».
Той факт, що Китай і зараз не ризикуватиме відносинами з найбільшим споживачем своєї продукції, підтверджується статистикою: торік торгівля США та КНР становила 690 млрд дол.. , причому імпорт з Китаю до США досяг 536,8 млрд дол.. , тоді як експорт становив лише 153,8 млрд. І, хоча політика все ж таки втручається в економіку, позитивне сальдо в 383 млрд дол.. — дуже важливий аргумент, щоб не забувати про слова Ден Сяопіна. Аналогічні тенденції спостерігаються у торгівлі Китаю з ЄС (позитивне сальдо перевищує 210 млрд дол.. Росія ж, навпаки, втратила стратегічний баланс у своїх зовнішніх відносинах: фактично закритий європейський ринок енергоносіїв та високотехнологічних товарів, відбувається витіснення з ринку озброєнь в Азії, у стані стагнації індустріальний розвиток. Росія стає легкою здобиччю для КНР. Для євразійської Росії неможливо уявити стійку на одній нозі навіть в умовах особливих відносин з Індією та Китаєм.
Питання, коли нарешті в оточенні Путіна це зрозуміють і зроблять висновки.
Світ стане іншим після нашої перемоги. Скринька Пандори, відкрита Росією, робить свою справу, і замість розвитку половина світу зараз поспішає замовити нові види надсучасної зброї.. Навіть Угорщина різко збільшує військовий бюджет, що вже говорити про наших союзників у Європі та Азії.. Світ після нашої перемоги стане іншим, але, всупереч усьому, найкращим. І Україна буде його творцем.