У 1933 році Осип Мандельштам написав 16 рядків, які згодом коштували йому життя.. Цей вірш «Ми живемо, під собою не чуючи країни».

Ми живемо, під собою не чуючи країни,.

Наші промови за десять кроків не чути,.

А де вистачить на піврозмовця,.

Там пригадають кремлівського горця.

Його товсті пальці, як черв'яки, жирні,.

І слова, як пудові гирі, вірні,.

Тараканії сміються вусища.

І сяють його халяви.

А довкола нього зброд тонкошіх вождів,.

Він грає послугами напівлюдей.

Хто свистить, хто м'ячить, хто пхикає,.

Він один лише бачить і тицяє,.

Як підкову, дарує за указом указ:.

Кому в пах, кому в лоб, кому в брову, кому в око.

Що не страта в нього - то малина,.

І широкі груди осетина.

Цей вірш, звичайно, автор не публікував ніде. Його переказували і хтось доніс на поета, якого звинуватили у «контрреволюційній діяльності», незважаючи на те, що авторство не було доведено. Але Мандельштама засудили до п'яти років заслання у Сибіру. 1938 року він помер у пересильному таборі у Владивостоці.

Зараз у Росії відбувається щось схоже. Театри закривають вистави та вимаровують з афіш прізвища авторів. Так сталося, наприклад, з письменником Борисом Акуніним та виставою про Ераста Фандоріна. «Я не засуджую театри, які змушені пристосовуватися до густіючого державного божевілля. Займатися культурою в сьогоднішній Росії — справа важка, як плавання в сірчаній кислоті», — відреагував він..

Художниці Саші Скочиленко загрожує 10 років колонії за те, що цінники у магазині «Перекресток» вона змінювала на наклейки з інформацією про події в Україні. Судовий процес триває вже незабаром як рік і на черговому засіданні як доказ прокурор представила протокол огляду її «житла, комп'ютера, штанів та шапки» Що екстремістського побачив прокурор у шапці у вигляді лисячої мордочки — незрозуміло.

[see_also ids\u003d"

І це стосується не лише діячів культури. Зараз у будь-якому слові «ні» особі, наділеній хоч якимись повноваженнями, рашистська влада чує «Слава Україні! Загалом ударними темпами і з випередженням графіка йде будівництво держави сталінського типу, де репресії, стукотство, вірнопідданство і «ось це ось все». І це погано. Але давайте відверто. А страждає від цього режиму хтось? У своїй масі ті, хто спокійно жив, служив, а в кращому разі — намагався не помічати, режим Путіна.

Образа росіян на свою владу після 24 лютого «не рахується». Їхня реакція, часто виражена у формі втечі з країни, по суті, реакція на те, що зараз режим доторкнувся до них. А раніше, коли режим підбирався до нечисленних опозиціонерів, їм до цього не було жодної справи.. Можна було сміятися і жмуритися від задоволення, наприклад, як Путін розправлявся з далеко не святим Борисом Березовським.. Тепер коли всім олігархам пред'явили рахунок вірності режиму, якось і не смішно зовсім.

Я не маю жодного морального права говорити, що Акунін чи Скочиленко в чомусь винні перед українцями. Або що їхня жертва — неминуча і заслужена. Ні в якому разі. На персональну відповідальність не поширюються правила колективної безвідповідальності. І це ніяк не виправдовує режим Путіна.. Цей садист, який наділив себе псевдоісторичною місією, має бути і буде покараний. Але й заплющувати очі на те, що Путін є породженням та відображенням російського мейнстріму, теж не можна. Такою більшість бачити його хотіла і побачила. Йому дали таким відбутися. Питання, звісно, \u200b\u200bхто саме. Не претендуючи на повноту відповіді припущу, що мовчазні і байдужі росіяни, а ще пристосуванці, імперці та конфлікти, що стороняться, іноземці.

[see_also ids\u003d"

Просто була думка, що «великим та жахливим» він буде по відношенню до когось іншого, але не до тих, завдяки кому Путін відбувся. А виявилося, що водій асфальтної ковзанки об'їжджати нікого не збирається.. Безмовних забрили в солдати, перетворивши на «гарматне м'ясо»; пристосуванців змусили цілувати перстень на знак вірності, як у мафії; імперці збожеволіли у своєму ідеологічному чаді. І ніхто не наважується думати про майбутнє. Та й навіщо? Тому що ось воно, поруч: безногий п'яненький у камуфляжі, який намагається взяти чергову висоту в три сходинки.

Ми завжди можемо виправдати себе. Пояснити самим собі свою боягузливість. А якщо таких, що пояснюються багато, так і боягузтво вже не порок, а «особливість». І, росіяни, гадаю, підуть саме цим шляхом. Путін здохне і режим впаде. Звичайно, хотілося б, щоб швидше, але це вже як вийде. Але люди залишаться і пам'ять їх почне грати з ними жарти. Вони раптом згадають, що «пережили режим» та «вистояли». Що «пройшли свій 37-й рік». І, можливо, навіть припишуть собі легку опозиційність буття.

Свій післявоєнний шлях чекає і на нас. Нам дуже подобається думати, що ми маємо якийсь особливий ген свободи, який відрізняє нас від росіян. Це не зовсім не так. Багато залежить від умов та часу. Заміни телевізійну різноголоску єдиним марафоном; закрий парламент від людей і дай йому спокійно приймати те, що ніхто не розкритикує; делегуй повноваження людині, на яку не поширюється відповідальність і чия посада за статусом не вища за середньорядового клерка. І подивимося, що вийде: цензура, закритість та нелегітимність влади, корупція. А там і до однієї, єдино правильної думки недалеко. Цей етап знаходиться практично поряд з однією єдино правильною партією.

Безумовно, наш ген свободи/дух (можна називати це, як завгодно) в якийсь критичний момент спрацьовує і ми не допускаємо авторитарного режиму. Пасіонарії не допускають. Два Майдани — тому підтвердження. Небесна сотня – тому страшне свідчення. Але невміння будувати країну та бути включеними цивільно між Майданами вже критично. Якщо врахувати ще й війну, то ми стоїмо в точці неповернення — або відбудемося, народжені заново, або звалимося від власної пасивності.

[see_also ids\u003d"

Тому для України теж критично важливо помічати те, що відбувається всередині держави, прямо зараз, змушуючи владу виправляти те, що вона має виправляти.. Включаючи корупцію, авторитарні наміри, коли всі рішення, підмінивши уряд, приймає ОПУ і т.д.. Якщо ми допустимо чергове нагромадження проблем, країна просто може більше не втриматися..

Наше суспільство у своєму громадянському розвитку на порядок вище за російське. За останні десять років історично ми пережили набагато більше. І саме тому ми такі сильні у своєму зовнішньому прояві, борючись з агресором, але все ще такі крихкі внутрішньо. Можна виграти війну, але програти країну.

Звичайно, зараз ми думаємо зовсім про інше. Негативні теоретичні сценарії поразки української демократії як один із результатів перемоги над рашистською автократією виглядають натягнуто та надумано. Нехай так і буде. Але. Як писав Ніцше: "

До речі, про Мандельштам. Офіційно його реабілітація відбулася лише у 2017 році..

Вона була проведена на підставі рішення ради федерації РФ. Ще кілька років і жодної реабілітації не було б. Заднім числом поета визнали б винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.. 207. 3 КК РФ «Публічне поширення свідомо неправдивої інформації про використання збройних сил Російської Федерації, виконання державними органами Російської Федерації своїх повноважень». І впаяли б років п'ять. Посмертно.

[votes id\u003d"

Більше статей Валерія Калниша читайте за посиланням.